Виявлення чинників, що вплинули на виникнення козацтва. Соціально-економічне життя України XV-XVII ст. Колонізація Запоріжжя та заснування Запорізької Січі. Основні заняття козаків. Воєнні державні формації – Військо Запорозьке та Донське військо.
Аннотация к работе
Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козаків була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав. У 17 столітті козаки були організовані у дві воєнні державні формації - Військо Запорозьке та Донське військо, які на початку 18 століття були інкорпоровані до складу російської монархії. Остання поступово ліквідувала козацькі автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану, нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням козацтва. Під час громадянської війни в Росії, що спалахнула після більшовицького перевороту 1917 року, в акваторії Чорного моря виникло три козацькі державні утворення: Українська держава, Кубанська народна республіка та Донська республіка.Перші спроби її розвязання були зроблені ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з татарами {з часом викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження козацтва: 1) «хозарська» - ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами»? або хозарами; 4) «татарська» - виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства - козацтво; 10) «соціальна» - факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання. Грондський так писав про це: «Ті з руського (українського) народу, котрі... не хотіли терпіти далі ярмо і владу місцевих панів, відходили в далекі краї, на цей час ще незалюднені, і привласнювали собі право на свободу... засновували нові колонії і, щоб відрізнятися від підданих руських панів, стали називатися козаками».Тут виникло багато уходів: козаки ловили рибу, полювали на звіра тощо. Так, люстрация Черкаського замку 1552 р. називає, крім уходів перед порогами, також уходи за порогами - біля Томаківки, Базавлука, Аргачина і навіть Тавані, де татари в 1492 р. побудували фортецю Іслам-Кермен (Аслан-городок). Цей факт ревізори Канівського замку (1552) засвідчили такими словами: козаки «уставичне (постійно) живут (на уходах) на мясе, на рыбе, на меду з пасек, з сапетов и сытят там собе мед, яко дома». Проживши тут літо, козаки «розходяться на зиму по найближчих містах, як, наприклад, Київ, Черкаси та ін., залишивши на острові, на безпечному місці, на Дніпрі, човни і кілька сот чоловік на коші (korzeniu), як вони говорять, при стрільбі, бо мають у себе і гармати, здобуті у турецьких фортецях і відбиті у татар». Так могло бути лише до повстання 1536 р. в Черкасах: після повстання в Черкаському й Канівському староствах були запроваджені порядки, за яких козаки не могли вільно повертатися туди з Запоріжжя.Протягом XV - XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства - козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу. Ґрунтом для формування козацтва стали існування великого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їхнього освоєння, природне прагнення людей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорнулася в XV ст.; посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків та татар. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо.
План
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Причини виникнення козацтва
Розділ 2. Колонізація Запоріжжя та заснування Запорізької Січі
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вывод
Протягом XV - XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства - козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу. Ґрунтом для формування козацтва стали існування великого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їхнього освоєння, природне прагнення людей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорнулася в XV ст.; посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків та татар.
Запорозька Січ, маючи низку головних ознак державності, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської, демографічної, культурної та інших державотворчих функцій) перехідної моделі та несприятливі зовнішні впливи так і не дали змоги цьому зародку, ескізу української державності перерости в нову якість, але свій помітний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.
Дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI - на початку XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної самосвідомості.
На зламі XVI - XVII ст. козацтво стало впливовим чинником міжнародного життя. Військо козаків не тільки захищало українські землі від турецько-татарської загрози, а й своїми походами суттєво ослаблювало Турецьку імперію та Кримське ханство. У критичні періоди внутрішня стабільність у Речі Посполитій, а іноді навіть безпека держави значною мірою залежала від позиції козацтва. Запорожці брали активну участь у боротьбі за престол у Росії, Молдавії та інших країнах. Водночас через недостатній політичний досвід, слабкість економічної бази, відсутність єдності та інші причини козацтво, ставши впливовою силою, не перетворилося на самостійний чинник міжнародного життя: воно не вирішувало, а лише допомагало вирішувати (інколи навіть відіграючи головну роль) тій чи іншій державі її проблеми.
Список литературы
1. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ ст. - Київ: Либідь, 1998. - 616 с.
2. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К.: Вища шк., 1994. - 539 с.
3. Грушевський М. Історія українського козацтва. - К., 1992. - 463 с.
4. Крипякевич І.Я. Історія запорозьких козаків. У 3-х Т. - К., 1992. - 317 с.
5. Крипякевич І.П., Гнатевич Б., Степанів Б. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20х років XX ст.). Львів, 1992. - 351 с.
6. Щербак В.О. Українське козацтво: формування соціального стану. - К., 2000. - 300 с.
7. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т. 1.-3. - Львів: Світ, 1990. - 319 с.