Спеціальне навчання й виховання дітей з порушеннями слуху. Виховання, навчання та умови функціонування спеціальних навчально-виховних закладів для глухонімих дітей в Україні у другій половині XIX століття. Підготовка учнів до практичної діяльності.
Аннотация к работе
Радикальні зміни, що відбуваються в Україні, спричинені ними гуманістичні й демократичні зрушення в світогляді, ідеології, науці та культурі зумовлюють необхідність вивчення та впровадження у навчально-виховний процес прогресивних педагогічних і психологічних ідей. На використання кращого вітчизняного досвіду роботи з дітьми та молоддю, сприяння впровадженню якісно нових форм, методів і засобів навчання та виховання орієнтують Закони України “Про освіту”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (1991), “Про охорону дитинства” (2001), “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” (2004), “Про реабілітацію інвалідів в Україні” (2005) та положення “Про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку” (1993). Вони базуються на міжнародних нормативно-правових актах, таких, як “Загальна Декларація ООН про права людини”, Конвенція ООН “Про права дитини”, “Конвенція про професійну реабілітацію і зайнятість інвалідів”, “Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів”, а також Закон України “Про освіту”, “Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті” (2001) та ін., спрямовані на створення правових, соціально-економічних та науково-освітніх умов для інтеграції у суспільство людей з особливостями фізичного й розумового розвитку. Проведений нами аналіз літературних джерел свідчить про те, що розвиток дореволюційної системи навчання і виховання глухонімих в Україні після 1991 року не був предметом глибокого комплексного системного аналізу в дослідженнях з історії сурдопедагогіки. Мета дослідження - здійснити історико-педагогічний аналіз виникнення, розвитку та функціонування мережі спеціальних закладів для глухонімих і системи спеціальної освіти осіб із порушеннями слуху в Україні впродовж досліджуваного періоду.У першому розділі - “Становлення і розвиток мережі закладів для навчання й виховання глухонімих дітей в Україні у XIX - на початку XX століття” - проаналізовано історичні й соціально-педагогічні передумови становлення вітчизняної сурдопедагогіки та виникнення спеціальних навчально-виховних закладів для глухонімих дітей, визначено їхні типи та напрями навчально-виховної роботи. Проведене дослідження показало, що в той час на території України існували спеціальні навчальні заклади різних типів, а саме: ті, що перебували під патронатом Опікунства Відомства Імператриці Марії Федорівни про глухонімих (училища, школи, училища-хутори, школи-хутори, школи-притулки), Відомства святого Синоду (церковнопарафіяльні школи та заклади, організовані представниками духовенства), приватні (відкриті українцями, євреями та німецькими колоністами). Позитивним на той час було те, що вже на початку ХХ ст. в Україні за сприянням громадськості не лише здійснювалися навчання і виховання глухонімих дітей у поодиноких закладах, а й сформувалися ідеї щодо необхідності їх спеціально організованого навчання. У другому розділі - “Виховання, навчання та умови функціонування спеціальних навчально - виховних закладів для глухонімих дітей в Україні у другій половині XIX століття” - розкрито процес виникнення і розвитку спеціальних навчально-виховних закладів для глухонімих в Україні у ХІХ ст. та особливості організації в них навчально-виховного процесу. У третьому розділі - “Виховання, навчання та умови функціонування спеціальних навчально - виховних закладів для глухонімих дітей в Україні на початку ХХ століття” - висвітлена діяльність тих освітніх закладів, які виникли у ХІХ ст. і продовжили працювати на початку ХХ ст. та акцентується увага на діяльності нових спеціальних закладів для глухонімих, які виникли в Україні на початку ХХ ст.