Використання міфу як сюжетної основи у французькій драматургії ХХ ст. - Дипломная работа

Міністерство освіти і науки України Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського Інститут філології й журналістики Кафедра зарубіжної літератури ВИКОРИСТАННЯ МІФУ ЯК СЮЖЕТНОЇ ОСНОВИ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ДРАМАТУРГІЇ ХХ СТ. Теорія міфу в зарубіжному літературознавстві 1.1 Про літературну міфотворчість XX століття Постановка проблеми 1.2 Криза французької драми XIX ст. Звернення до міфу як шлях її оновлення Розділ II. Структурні елементи класичних міфів у французькій міфологічній драмі ХХ ст. 2.1 Історизація міфу про троянську війну в драмі Ж. Жироду Троянської війни не буде 2.2 Міфологічна драма Мухи Ж.-П. Сартра як архетипна модель нової філософської концепції 2.3 Трансформація класичної моделі міфу про Орфея в драмі Еврідіка Ж. Ануя 2.4 Міфологічна драма Ж. Ануя Антігона як модель нового міфу Висновки Література Вступ У XX ст. розвиток французької драматургії і театру, що завжди займали особливе місце в її літературі й мистецтві, йде у напрямі пошуків нетрадиційних прийомів і засобів втілення життя на сцені та відкриття нових жанрових форм, вливаючись тим самим у русло основної тенденції сучасного світового художнього процесу. Винятком можна вважати такі невеликі за обсягом роботи Т.Б. Проскурникової Французька антидрама і Т.К. Якимович Французька драматургія. Характерними в цьому відношенні є зауваження щодо Ж. Жироду, Ж. Ануя, Ж.-П. Сартра в праці найбільшого російського історика зарубіжної літератури Л.Г. Андрєєва [1, с.480-486, 489, 512]. Перша - традиційна, що склалася у французькій критиці першої половини ХХ ст. і заявляє про себе й в наші дні, - зводить розгляд даного питання до пильного і скрупульозного аналізу модифікацій міфологічних сюжетів і образів у творах французьких і зарубіжних драматургів. міф французька драматургія сюжетний Друга тенденція, що розвивається в руслі нової критики, виникла в 60-і рр. Її вихідною точкою є концепція міфу як мови архаїчного мислення, універсальну структуру якої намагалися виявити в своїх роботах Карл Густав Юнг, Мірчі Еліаде і особливо Клод Леві-Стросс. Одне із достоїнств цієї методології полягає в тому, що вона дозволяє виявити глибинні міфологічні структури та одночасно розкрити деякі закономірності звернення письменників до тих чи інших міфологічних сюжетів в різні історичні періоду часу. Науки, повязані з вивченням історії еволюції суспільної психології і суспільної свідомості, довели, що міфотворчість - це продукт засвоєння людством навколишнього світу на тій стадії розвитку, коли його менталітет ще несвідомо сприймає світ у його абсолютній цілісності, про що писав ще в 1930 р. А.Ф. Лосєв [38, с.23-186]. Саме вони звертаються до первісних часів, коли людина ще тільки з’являється на світ. Це, в свою чергу, призводить до того, що драматурги, використовуючи сюжетну основу класичного міфу, прагнули створити нові міфи. Намагаючись зберегти сюжет античного міфу, творці, проте, в побудованому на їх основі драматичному конфлікті, перипетіях його розвитку, образній системі і схемі образів модифікують структуру міфу, а семантику її міфем та міфологем переосмислюють за принципом антонімії й актуалізують у світлі сучасних філософських теорій і субєктивних соціально-етичних переконань автора, внаслідок чого виникає такий варіант класичних міфологічних оповідей, який постає перед читачем як новий міф. Актуальність теми дослідження зумовлена художньо-естетичною значущістю мистецтва драматургії і театру Франції першої половини XX ст., представленої спадщиною таких письменників, як Жан Жироду (1882-1944), Жан-Поль Сартр (1905-1980) та Жан Ануй (1910-1987). Актуальність дослідження визначаться також і недостатнім дослідженням проблеми генезису французької міфологічної драми першої половини XX ст. та незначною увагою до вивчення творів французької драматургії, написаних на сюжети античних міфів. Обєктом дослідження є такі французькі драми, написані на міфологічні сюжети: Ж. Жироду Троянської війни не буде, Ж.-П. Сартр Мухи, Ж. Ануй Еврідіка та Антігона. П. Сартр та Ж. Ануй. Теорія міфу в зарубіжному літературознавстві 1.1 Про літературну міфотворчість XX століття Постановка проблеми У XX ст. розвиток драматургії й театру у Франції, що завжди займав особливе місце в її літературі й мистецтві, йде у напрямі пошуку нетрадиційних способів і прийомів утілення життя на сцені та відкриття нових жанрових форм, вливаючись тим самим у русло світового художнього процесу сьогодення. Значення цієї роботи Е.М. Мелетинського полягає і в тому, що, окрім поглиблення аналізу тих тенденцій, які вже були представлені М.І. Стебліним-Каменським, автор вперше провів дослідження і систематизацію праць російських та радянських міфологів [42, с.121-152]. Однак проблему своєї книги Від міфу до логосу Ф.Х. Кессиді визначає як проблему переходу від міфу до епосу, а потім від міфу і епосу до філософії [28, с.62]. З одного боку, як пише вчений, переосмислення і художнє опрацювання первинних, незрозумілих образів міфології призвели в своєму розвитку до виникнення епосу й поезії, а пот