Діяльність львівської фортепіанної школи. Сутність фортепіанної педагогіки В. Курца на основі аналізу його методичних праць. Основні тенденції розвитку методики В. Курца у різних національних школах, зокрема, у чеській фортепіанній педагогіці 1960-х рр.
Аннотация к работе
Протягом останніх десятиліть в українській музичній науці активно вивчається історія вітчизняних виконавсько-педагогічних шкіл, досліджуються історичні джерела їхнього формування та розвитку, розглядається їхнє місце і роль в культурі суспільства. Вивчення історії львівської фортепіанної школи не тільки приваблює дослідників фактами співіснування та взаємодії різнонаціональних фортепіанно-виконавських традицій, але й дає можливість пізнання та проектування шляхів розвитку сучасної львівської піаністики. В українському музикознавстві школа В.Курца ніколи не розглядалася як цілісний напрямок фортепіанно-виконавського мистецтва, та і фортепіанну педагогіку В.Курца вивчено ще недостатньо. Основні теоретичні праці В.Курца в Україні досі не перекладалися й ґрунтовно не досліджувалися, методичні ж погляди В.Курца було розглянуто однобічно, на підставі тільки однієї його праці “Технічні основи фортепіанної гри”. У звязку з вивченням педагогічної системи В.Курца як основи його школи, застосовується дедуктивний метод як ключ пізнання цієї системи та емпірико-індуктивний метод для простеження інтеграції методи В.Курца у чеську, українську та польську фортепіанні культури.Цінні міркування про фортепіанну педагогіку В.Курца містяться у статтях його учнів: Е.Штоєрмана, В.Барвінського, Ф.Максіана, І.Гурніка. “Теоретичні праці В.Курца” розглядаються: програма з навчання гри на фортепіано “Поступ при навчанні гри на фортепіано”, дослідження “Про фортепіанні методи старіші та новіші”, статті “Про надзвичайних дітей”, “Музичні початки майстра Курца” та посібник “Технічні основи фортепіанної гри”. У виданні 1930 року до неї додалися методичні нариси (“Про школи”, “Про початкове навчання“, “Про вибір творів, “Про вибір етюдів“, “Як розвивати музикальність учнів”, “Про організацію праці”), які були написані Р.Курцовою і викладали важливі педагогічні засади школи В.Курца. Основні, на його погляд, складові фортепіанної техніки В.Курц висвітлив у тринадцяти розділах (“Як сидіти за фортепіано”, “Постановка рук”, “Вправи для запястка”, “Рухи окремими пальцями”, “Вправи групами пальців”, “Пятипальцьові вправи”, "Гами", "Гра акордів", “Подвійні терції та сексти”, “Октави”, “Скоки та виконання басу”, “Зняття рук”, “Гра кантилени”), вишикувавши їх в алгоритмічний ряд за принципом від найпростішого - до найскладнішого. Йому притаманне критичне ставлення до умоглядних висновків і абсолютизації тих чи інших виконавських та педагогічних прийомів у теоретичних дослідженнях як “старої”, так і “нової” шкіл.