Функції родини як соціального інституту формування особистості. Історія родинного виховання в Україні. Специфіка молодшого школяра у різних типах родини. Типові помилки розумового виховання, звязок із потребою в емоційному контакті з членами родини.
Аннотация к работе
Зміст Вступ Розділ 1. Родина - соціальний інститут формування особистості 1.1 Родина та її соціальні функції 1.2 Історія родинного виховання в Україні 1.3 Загальні умови сімейного виховання 1.4 Специфіка молодшого школяра у різних типах родини Розділ 2. Сімейне виховання в розвитку дитини 2.1 Роль батьків у розвитку дитини 2.2 Розумове виховання у сім’ї, його функції 2.3 Типові помилки розумового виховання молодшого школяра в сім’ї 2.3.1 Розумове виховання і потреба в емоційному контакті з членами родини 2.3.2 Розумове виховання і потреба досягнення успіху Висновки Список використаних джерел Додатки Додаток 1 Додаток 2 Вступ Діти - живі квіти землі - так поетично виразив глибоку думку А.М. Горький. А вирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом зі школою допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя і майже усяка відсутність вимог до себе. Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до потреб - першому, елементарному і навіть у якійсь мері примітивному побуднику людських учинків, людського поводження - приєднується більш сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Але є найуніверсальніша - найскладніша і найблагородніша робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна у кожній родині, - це витвір людини. Кожна мить тієї роботи, що називається вихованням, - це витвір майбутнього і погляд у майбутнє. Людина криком сповіщає світ про своє народження, потім починаються його вчинки, починається його поводження. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в ім’я загального блага. Мета цієї роботи - обгрунтувати інтелектуальний розвиток дитини в сім’ї на теперішньому етапі розвитку суспільства і впровадження нових шляхів, умов та методів для підвищення рівня розумового виховання в сім’ї. Чи може бути, зміни останнього часу привели до того, що нетиповою стала так звана нормальна родина: чолові-дружина-діти?. Вперше піддається системному аналізу таке соціально-педагогічне явище, як “домашнє виховання”, що відроджується в нових соціально-економічних умовах; проаналізовані етапи його розвитку, мету, зміст і досвід підготовки фахівців в історичній ретроспективі; визначені вимоги до сучасного домашнього педагога і його підготовці в сучасній Україні. У практичній частині роботи запропонований матеріал діяльності обласного соціально-реабілітаційного центру для дітей і підлітків (із притулком) у системі реабілітації дезадаптованих дітей. Родина - соціальний інститут формування особистості 1.1 Родина та її соціальні функції Родина, з позиції соціологів, являє собою малу соціальну групу, засновану на шлюбному союзі і кревному спорідненні, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. Сімейний союз може бути зареєстрованим чи незареєстрованним (фактичним). Міська родина, не обтяжена веденням великого господарства, орієнтована на самостійність і незалежність, перейшла в наступну фазу свого розвитку. Слабка соціальна захищеність, матеріальні труднощі, випробовувані родиною в даний час, привели до скорочення народжуваності в Україні і формуванню нового типу родини - бездітної. Тривалий період на Русі був розповсюджений патрилокальний тип, при якому дружина після заміжжя оселялася в будинку чоловіка і нарікалася “невісткою. Середній вік вступаючи до шлюбу за останні 10 років збільшився серед жінок на 2 роки, серед чоловіків - на 5 років. Ведучої в історичному минулому була економічна функція родини, що підкоряє собі всі інші: глава родини - чоловік - був організатором загальної праці, діти рано включалися в життя дорослих. Найбільш повно, на мій погляд, функції сучасної родини представлені фінським педагогом Ю. Хямяляйнен [Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей. М. 1993. Вплив розпаду родини на дітей дошкільного віку вивчалося зокрема Т.П. Гавриловою. Збереглися джерела, що свідчать про проникнення на Русь християнства задовго до часів князя Володимира Святославовича. Державна церква мусила стати союзником князя в піднесенні культури українського народу; 3) церковнословянська мова праславян була доступна широким верствам населення, що створювало сприятливий ґрунт для розвитку письменства. Вступаючий до монастиря інок доручався старцю, який намагався привчити його перемагати свої бажання. Що б там не говорили психологи, життя однієї - єдиної дитини в родині нерідко складається так, що підтверджує саме цю, другу, точку зору.