Принципи військового виховання молодого покоління української та польської шляхти. Традиції лицарського виховання дітей української шляхти. Комплекс бойових мистецтв, якому навчали мамлюків в Січі. Історичні факти використання бойового мистецтва в бою.
Аннотация к работе
Виховання дітей української та польської шляхти на Січі Розпочнемо із запитання: чому українська шляхта відсилала своїх дітей на Січ учитися військового ремесла?. Одним зі штампів радянської пропаганди було зображення січового братства як зграї пяниць. Севастіан Петрицій, видатний філософ і лікар, професор Краківської академії, описував спартанське виховання Петра Конашевича як гідне наслідування для поляків: «Він змалку привчився до зброї, вміння натягати лука та коня з рук, не випускати, легко переносити всяку тяготу, голод, важку роботу, не боявся ворога і в небезпеці проявляти мужність». Василь Костенецький, нащадок відомого козацько-шляхетського роду, у своїх спогадах розкрив систему козацьких тренувань. З коней візьми сірого, котрий уже багато раз хитрість свою Битва з турками, показав, а на допомогу і послугу Малюнок зі стародавньої хроніки Ломихащу Гриця і Триколу Павла, як майстерних мудрих і сильних в збройному обході мужів. Чуєш, голосна труба зове тебе на місце слави!. Цікаво, що цей молодий лицар, виконуючи батьківський заповіт, дійсно показав таку відвагу у боях з турками, за що угорський король Леопольд нагородив його за геройство великою золотою медаллю. Наприклад, у Львові в часи середньовіччя діяла школа фехтування. Крім того, молоді шляхтичі їздили до Європи чи то набиратись військового досвіду при королівських дворах, як знаменитий український князь Михайло Глинський, котрий був визнаний неабияким лицарем, чи то вчитися в європейських університетах як, наприклад, Морозенко чи Юрій Немирич, а то й наймалися в європейські армії, як Сірко чи Хмельницький. Так, знання про внутрішню енергію людини, які прихильники східних єдиноборств вважають своєю візитною карткою, у Європі теж були. І якщо іноземці їхали на Січ, то, напевно, з метою навчитися у козаків такого, чого ніде в Європі не навчишся. Цікаво, що самі китайці з надзвичайним пієтетом ставляться до цих видів боротьби: «Майстри китайських бойових мистецтв можуть підсміюватись над каратистами Окінави, Кореї і Японії, але всі вони переповнені поваги до традиційного індійського кулачного бою. Врешті, саме від нього походить Шаолінь, і не личигь, напевно, критикувати попередників», - пише про індійських майстрів кулачної справи знаменитий дослідник бойових мистецтв світу Д. Гілбі . Відомим є той факт, що на Запорізькій Січі вбивство товариша жорстоко каралося: вбивцю закопували в землю разом з мертвим. На цьому святі юнаки проголошують себе пастухами - гопалами бога Крішни-Гопала , ходять вулицями, розбиваючи горшки з молоком, кисляком, сиром і рисовими пластівцями. Цікаво, що такі піраміди і тепер будують хлопці в Україні на свята, а досягання предметів зі стовпа - розвага відома в нас ще з часів Київської Русі . Колишній козак Задунайської Січі Ананій Коломієць згадував в числі запорозьких регалій про якісь голови, котрі «мали вигляд людських голів, тільки маленьких», але пояснити докладно, що не були за голови, він категорично відмовився . Раджпути, котрі вважають себе нащадками ведичних кшатріїв, носять шаровари і широкі пояси, довгі вуса, які, як і запорожці, закручують за вуха, і оселедець на голові, котрий і називається подібно - «чут» . Колосальні за силою слова, котрі протягом століть були сховані в серцях козацьких нащадків - вояків Української Повстанської Армії, так висвітлюють містику вінчання українського козака-повстанця із війною: Подібну містику смерті сповідували і знамениті раджпутські ченці-госаїни, філософія і звичаї котрих дивовижно схожі зі звичаями запорозьких козаків. Щоправда, історик не знав, що у козаків був свій термін позначення їзди в карєр - «навзаводи».