Дослідження історії формування і розвитку політичної думки щодо демократії. З’ясування змісту і характеру принципів та форм демократії. Розробка рекомендацій щодо можливостей використання проаналізованих теорій як інструменту демократизації в Україні.
Аннотация к работе
На політичній карті світу час від часу зявляються країни, що прагнуть отримати статус демократичних. В цілому можна констатувати, що головна тенденція світового розвитку полягає в русі до демократії як оптимальної форми організації суспільства. Розширення меж дії демократії, поява нових її варіацій потребують створення стратегій та інструментарію демократичних перетворень. Задля цього необхідно критично проаналізувати вже існуючі уявлення щодо такого феномену, як демократія; виявити, наскільки адекватно вони відображають стан сучасних демократичних суспільств; визначити можливості їх використання як системи критеріїв для країн, що демократизуються.Демократія дедалі чіткіше проявляється як обєктивна закономірність світового політичного розвитку. Склалося це поняття ще у Стародавній Греції; там демократія визначалася як особлива форма організації держави, за якої влада належить не одній особі, як за монархії чи тиранії, і не групі осіб, як за аристократії чи олігархії, а всьому народу, точніше, усім вільним громадянам полісу - міста-держав й. Особливого розвитку демократія набула в той час (V ст. до н. е.) в Афінській державі, де громадяни на своїх зібраннях спільно й безпосередньо вирішували загальнодержавні справи. Але й за цих умов на народних зборах нерідко не було належної організованості, елементарного порядку й виваженості у прийнятті політичних рішень; тому відомі давньогрецькі мислителі, зокрема Платон та Аристотель, розцінювали демократію як гіршу, порівняно з монархією чи аристократією, форму правління. Вони ж сформулювали деякі положення теорії демократії, зокрема щодо співвідношення прямого народоправства й закону, демократії і свободи.На основі ідеї суспільного договору він доводив, що єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві є народ. Ця влада неподільна, вона здійснюється безпосередньо самим народом і не може бути передана окремій особі чи органу. Монтескє, ідея представництва, згідно з якою народ як єдине джерело і верховний носій влади в суспільстві делегує владні повноваження державним органам. Виборність органів влади також виступає одним із принципів демократії. Обовязковим принципом демократії є громадянський консенсус, тобто принципова згода основної маси громадян дотримуватися встановлених правових умов, у межах яких мають досягатися часткові цілі.Відомий англійський філософ Карл Поппер (1902-1994) вважав демократію не тільки неможливою, а й недоцільною. Справді, демократія у прямому її розумінні (як безпосередня влада народу) неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого державного питання на всіх рівнях. Різне теоретичне вирішення суперечності між ідеалом демократії та її реальністю знаходить свій вияв в існуванні багатоманітних концепцій демократії. Відповідно, демократію розуміють як відповідальне правління, уряд, здатний приймати рішення і нести за них відповідальність. Відповідно класична ліберальна концепція демократії та її практичне втілення відбивали інтереси передусім цього суспільного класу.Слово «демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою. Слово «демократія» вживається в різному значенні: • як форма держави;
План
Зміст
Вступ
1. Поняття демократії. Витоки, зміст та основні форми
2. Політичні принципи і інститути демократії
3. Сучасні концепції демократії
Висновки
Список використаної літератури
Вывод
Слово «демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою.
Слово «демократія» вживається в різному значенні: • як форма держави;
• як політичний режим;
• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.
Коли про державу кажуть, що вона - демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень. Демократія як форма держави можлива в країнах із демократичним режимом, а відтак, із демократичним принципом організації та діяльності всіх субєктів політичної системи суспільства (органи держави, державні організації, громадські обєднання, трудові колективи), котрі одночасно є й субєктами демократії. Зрозуміло, що субєктами демократії є насамперед громадянин і народ.
Виходячи із сучасного наповнення демократії якісним додатковим змістом, можна дати визначення демократії як зразка, ідеалу, до якого прагнуть цивілізовані держави.
Демократія - політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх субєктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.
Список литературы
1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. - 5-є вид., перероб. і доп.. - К.: Знання , 2004. - 645 с.
2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 289 с.
3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. - Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. - 387с.
4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк,. - К.: Академія, 2003. - 303 с.
5. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. - Х. : ХНЕУ, 2004. - 340с.
6. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Миколи Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.
7. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. - 2-є вид., перероб. і доп.. - К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. - 287 с.
8. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп.. - К.: ВД "Ін Юре", 2006. - 519 с.
9. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці: Навчальний словник-довідник / Укл.: В.М. Піча,Н.М. Хома,; Наукова ред. В.М. Пічі. - К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. - 311 с.
10. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. - К.: Либідь, 2002. - 573 с.