Біографія українських письменників, філософів, просвітителів-гуманістів, педагогів, визначних діячів своєї епохи: Феофана Прокоповича, Михайла Козачинського та Григорiя Сковороди. Дослідження їх педагогічних поглядів та культурознавчої діяльності.
Аннотация к работе
В кінці XVII ст. в Україні співали: "Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас на Вкраїні: нема панів, нема ляхів, не буде й і змін..." Насправді ж як соціальна, так і політична нерівність в Україні ніколи не переводились. Дійсно, як Польща в 1569 р., так тепер Росія в 1783 р. не тільки повністю закріпачила селян, а й був ліквідований Юріїв день. Якщо за Польщі багато українських міст користувались магдебурзьким правом, то вже в 1775 р. міське самоврядування в Україні було скасоване, а за декілька років перед тим першим було арештовано весь магістрат і забрано грамоти Києва. Більшість професорів і колегіуму були вихованцями Києво-Могилянської академії, деякий час тут викладав відомий український філософ Г.Сковорода.Рано втратив рідних, жив під опікою дядька, професора і ректора Києво-Могилянської академії. Дядько рано віддав хлопчика на навчання до Академії. Напевно, через матеріальні нестатки він залишив Академію і вирушив у подорож по Європі, яку почав з Польщі, а закінчив у Римі, де в колегії Святого Афанасія навчався три роки. За окремими джерелами, після її закінчення був висвячений на кардинала, але в 1701 p. потайки залишив Рим і повернувся в Україну. Прокопович викладає в Києво-Могилянській академії, де читає курси поетики, риторики, філософії, теології, робить спробу трактувати їх з матеріалістичних позицій, виступає проти авторитаризму й догматики.Ямпіль Вінницької області в родині шляхтича.У 1733 р. закінчив Київську академію. Був префектом, учителем риторики, поетики словено-латинської школи у Карловицях, де написав трагедію «Король Урош пятий» (1733), в якій розповів про смерть останнього сербського царя, а також про «занепад сербського царства». Твір було опубліковано в переробці учня М. Козачинський - автор двох барокових пєс (одну з них - «Благоутробіє Марка Аврелія» поставив на сцені у Києві (1744) і праці «Філософія Аристотелева» (1745). Козачинський вважав право на життя, свободу совісті, право приватної власності і право вибору (де немає вибору, там немає свободи), оскільки на цих засадах тримається будь-яка форма правління.Зростаючи у середовищі мудрої праведності, їхній син з ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань. Людина виняткових здібностей і гострого розуму, Г.Сковорода здобув в академії глибокі знання з філософії, вітчизняної, античної, західноєвропейської літератур, досконало опанував кілька іноземних мов, серед яких були латинська, грецька, німецька. Три роки тривала ця експедиція, повернувшись після якої в Україну, Г.Сковорода займається педагогічною діяльністю. Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майже повної руїни колишньої величі зявилася постать, що уособлювала найкращі якості нашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Вроджене відчуття і набуті знання досить швидко виробилися у Г.Сковороди у непохитне переконання, що животворящим началом людини є її дух.Прокоповича на людину, мораль, мистецтво, державу і церкву безпосередньо повязані з його суспільною діяльністю і спрямовані на обгрунтування реформ Петра І, про що вже не раз вказувалось у літературі. Ще з більшою повнотою ідеї, які повязують поступ, добробут, користь народів з освітою, висловлені Прокоповичем у «Духовному регламенті», який читав і схвалив Петро. «Якщо подивимось через історії як через зорові труби на віки, що пройшли мимо, - читаємо там, - побачимо все гірше в темних, ніж у світлих ученнях, часах.., бо вчення добре й ґрунтовне є всякої користі як вітчизни, так і церкви наче корінь, сімя й основа» . Маючи намір створити Академію наук, Петро І саме Прокоповичеві доручає скласти проект підготовчої установи - учбового закладу університетського типу, який би готував російську молодь для наступних занять в галузі науки, Проект було створено. Будучи протектором щойноствореної Академії наук, Прокопович чимало зробив для розвитку в ній математики і дослідного природознавства, оскільки він, як ніхто інший серед тодішніх вітчизняних мислителів, добре усвідомлював хибність схоластичних, умоглядних методів.Першим у вітчизняній науковій літературі він називав людську душу свідомістю ; вказував на той факт, що цілеспрямована діяльність людини взагалі й виховна зокрема різняться від інстинктивних дій тварин тим, що людина, перш ніж щось зробити, усвідомлює мету дії і засоби, необхідні для її реалізації, причому пізнає звязки між метою й засобами. Прогресивна сторона вчення, яку запропонував Михайло Козачинський, полягала в тому, що він вважав риси, які характеризують особистість, не чимось готовим, природженим, а таким, що виростає з природи людини в процесі її виховання, діяльності та самовиховання. У своєму курсі етики вчений називав ці властивості звичками, розуміючи під останнім слід, залишений у людині частим повторенням вольових дій, або навичками волі, що є схильністю до дій, спрямованих на досягнення блага й уникнення лиха. Що є справжнім благом чи лихом і як дом