Верховна рада у конституційному процесі в Україні (1990-1996 рр.) - Автореферат

Актуальність теми дослідження визначається виключним значенням Конституції в житті суспільства й держави, особливо за умов розвалу старих та формування нових держав. Саме в такому становищі вже більше десяти років перебуває Україна. Однак, незважаючи на велику значимість цієї події, історичні аспекти розробки і прийняття Конституції України в 1990-1996 роках, що отримали назву конституційного процесу, не стали предметом спеціального дослідження. Важливою складовою теоретико-методологічної основи дослідження стали принципи багатофакторності та синкретизму, які передбачають розгляд проблеми крізь призму взаємозвязків усіх чинників та взаємодії геополітичних, національно-культурних, соціально-економічних і політичних факторів для визначення основних етапів та особливостей конституційного процесу в Україні. Основними методами дослідження стали історико-генетичний (допоміг визначити напрямок розвитку конституційного процесу, розкрити діалектику підготовки конституційних документів); емпіричного аналізу (для накопичення, систематизації та аналізу конкретних фактів з різних аспектів новітньої історії України); порівняльно-історичний (використовувався як для порівняння окремих етапів українського конституційного досвіду, так і як один із методів компаративістики); систематизації (використовувався для періодизації та логічної побудови викладу); проблемно-хронологічний (покладений в основу структурної побудови дисертації); догматичний (покладений в основу аналізу конкретних конституційних норм); актуалізації (який дозволив розглядати конституційний процес системно, як цілісне явище у більш широкому соціальному контексті).Відразу зазначимо, що монографічних досліджень, спеціально присвячених історії конституційного процесу в Україні першої половини 90-х років ХХ ст., немає. Серед них найбільший інтерес викликають роботи “Украина: политика, политики, власть” та “Україна на межі тисячоліть (1991-2000 рр.)”. Переважна більшість авторів усвідомлює тезу про те, що Конституція є важливим не лише правовим, а і політичним документом, тим більше що в Україні вона приймалась за умов перехідного суспільства. Таким чином, стан розробки актуальної для вітчизняної історичної науки проблеми участі Верховної Ради в розробці та прийнятті Конституції України, як і конституційного процесу в цілому, лише розпочинається що створює можливості подальшої розробки теми. Обрана в 1990 році Верховна Рада України була віддзеркаленням українського суспільства, а її склад, з одного боку, відображав тривалий час комуністичного правління в Україні, а з іншого - результативність процесів лібералізації, суть якої полягала у формуванні альтернативних комуністичній ідей, поступовій генезі самої комуністичної ідеології та розвитку українського національно-визвольного руху.Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки: - конституційний процес став одним із визначальних явищ новітньої української історії, в той же час його історичне осмислення в цілому та в контексті діяльності окремих органів влади, і насамперед Верховної Ради України лише розпочинається; При цьому союзне керівництво та прокомуністичні сили в Україні розглядали Конституцію як один зі способів оновлення Радянської Федерації, в той час як представники національно-демократичних сил вбачали у прийнятті Основного Закону інструмент здобуття Україною незалежності. Активізація національно-визвольного руху в кінці 80-на початку 90-х років, ренесанс української суспільної свідомості спричинили активний пошук в суспільстві та парламенті, як всенародно обраному органі законодавчої влади правових засобів суверенізації республіки та поступового просування її до незалежності. здобуття Україною незалежності юридичною формою якого стало прийняття Верховною Радою Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. з подальшим схваленням його Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р. означало завершення першого етапу конституційного процесу, результатом якого стало визначення ключового вектора змін та можливість концентрації уваги парламенту не на політичних, а на правових аспектах проблеми. конституційний процес 1992-1993 років мав характер пошуку парламентом і його органами належних правових норм, які б, з одного боку, враховували новітні програми вітчизняної й зарубіжної конституційно-правової думки, забезпечили незворотність незалежного, демократичного вибору України, а з іншого - відповідали досягнутому рівневі розвитку українського суспільства й державності, реалізували ідеї українського парламентаризму;

2. Основний зміст дисертації

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки: - конституційний процес став одним із визначальних явищ новітньої української історії, в той же час його історичне осмислення в цілому та в контексті діяльності окремих органів влади, і насамперед Верховної Ради України лише розпочинається;

- джерельна база вивчення проблем діяльності українського парламенту щодо прийняття Конституції повинна базуватися як на традиційних для історичної науки документах, котрі зберігаються як в архівосховищах держави, так і робочих матеріалах. Це вимагає додаткової систематизації й пошуку джерел, в першу чергу в особистих архівах учасників конституційного процесу;

- потреба прийняття нової Конституції виникла ще за умов існування СРСР. При цьому союзне керівництво та прокомуністичні сили в Україні розглядали Конституцію як один зі способів оновлення Радянської Федерації, в той час як представники національно-демократичних сил вбачали у прийнятті Основного Закону інструмент здобуття Україною незалежності. Активізація національно-визвольного руху в кінці 80-на початку 90-х років, ренесанс української суспільної свідомості спричинили активний пошук в суспільстві та парламенті, як всенародно обраному органі законодавчої влади правових засобів суверенізації республіки та поступового просування її до незалежності. Кількість прихильників ідеї незалежної України у Верховній Раді постійно зростала;

- початком конституційного процесу в Україні стало прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України. Це був документ конституційного значення. Основні положення Декларації, яку Україна прийняла одною з перших серед республік колишнього СРСР, стали базовими для конституційно-правового законодавства, реформування суспільних та економічних відносин, визначення вектора державно-правових процесів;

- створення першої Конституційної комісії, розробка та оприлюднення Концепції нової Конституції України стали важливим кроком конституційного процесу, який визначив загальнодемократичну й гуманістичну спрямованість цього документа. Важливу роль у цьому відіграла еволюція поглядів значної частини депутатів-комуністів у бік націонал-комунізму чи потреби розбудови суверенної держави;

- здобуття Україною незалежності юридичною формою якого стало прийняття Верховною Радою Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. з подальшим схваленням його Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р. означало завершення першого етапу конституційного процесу, результатом якого стало визначення ключового вектора змін та можливість концентрації уваги парламенту не на політичних, а на правових аспектах проблеми. З цього часу державотворчі процеси, а відтак і процес розробки та прийняття нової Конституції України набули принципово нового змісту, повязаного з існуванням України як субєкта міжнародного права;

- конституційний процес 1992-1993 років мав характер пошуку парламентом і його органами належних правових норм, які б, з одного боку, враховували новітні програми вітчизняної й зарубіжної конституційно-правової думки, забезпечили незворотність незалежного, демократичного вибору України, а з іншого - відповідали досягнутому рівневі розвитку українського суспільства й державності, реалізували ідеї українського парламентаризму;

- конституційний процес в Україні цього періоду був найбільш продуктивним у пошуку нових ідей, часто випереджаючи навіть досвід європейського та світового конституціоналізму. Він розвивався в умовах існування так званої “конституційної тріади”, яку складали Конституція України 1978 р. (з подальшими змінами та доповненнями), Декларація про державний суверенітет та Акт проголошення незалежності України. Діяльність парламенту з досліджуваної проблеми носила системний характер, в якому поєднувалися як характерні для радянських часів (усенародне обговорення, погодження проектів на різних рівнях влади), так і напрацьовані досвідом розвинутих демократичних країн світу форми роботи (парламентські слухання, створення робочих груп з провідних науковців та юристів-практиків, проведення науково-практичних конференцій з залученням вітчизняних та зарубіжних експертів; відкрите обговорення проектів в цілому та окремих його положень у комісіях і сесійному залі парламенту);

- нова Конституція України не була прийнята Верховною Радою дванадцятого скликання. Основними причинами цього стали розбіжності в поглядах на ключові питання державного устрою, криза влади, що наростала протягом 1992-1993 років та зрештою зумовила дострокові вибори парламенту і Президента;

- з обранням нового складу Верховної Ради та Президента України Л.Д. Кучми настає новий етап конституційного процесу. На відміну від попереднього, він був значно політизованішим, а його основний зміст складало питання про владу, а точніше, про розподіл владних повноважень між різними гілками влади - Президентом, Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, органами державної влади і місцевого самоврядування на місцях. На цьому етапі, на відміну від президентської вертикалі, згуртованої навколо курсу Л.Д. Кучми, котрий прагнув створити та легітимізувати сильну й підконтрольну йому вертикаль виконавчої влади, Верховну Раду роздирали гострі політичні суперечності, які, з одного боку, ускладнювали її роботу, а з іншого - на рівні парламенту, як найбільш демократичної державної інституції, все ж дозволяли досягти максимального урівноваження інтересів та вироблення узгоджених правових норм;

- важливим етапом конституційного процесу, котрий став результатом політичного компромісу за умов зростаючого впливу Президента та послаблення впливу парламенту стало укладення в червні 1995 року Конституційного договору між Президентом України та Верховною Радою. Він на певний час задовольнив обидві сторони, хоча, зважаючи на те, що його положення мали тимчасовий характер, лишалася потреба розробки нової Конституції;

- з листопада 1995 р. за умов гострого політичного протистояння між Президентом та парламентом і у стінах самої Верховної Ради розпочинається процедура тривалого політичного узгодження Конституційного проекту, важливу роль у якому відіграла комісія під головуванням М.Сироти;

- завершальний етап конституційного процесу був не наслідком численних політичних комбінацій та тиску на Верховну Раду з боку пропрезидентських структур, а став закономірним результатом розвитку українського конституціоналізму, вирішальну роль в якому відіграли вітчизняна політико-правова думка, принципова позиція Президента України та зваженість українського парламенту. Нова українська Конституція, яку по праву можна віднести до числа найбільш розвинутих конституцій світу, стала наслідком доволі тривалого конституційного процесу.

а) статті у фахових виданнях

1. Авсєєвич В.П. Стан суспільного виробництва в Україні в середині 80-х років та потреба його реформування // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.- Вип.6.- Запоріжжя, 1999.- С.146-151.

2. Авсєєвич В.П. До питання про періодизацію конституційного процесу в Україні 90-х років ХХ ст. // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.- Вип.10.- Запоріжжя, 2000.- С.165-173.

3. Авсєєвич В.П. Історичні аспекти розробки та прийняття концепції Конституції України (жовтень 1990 - червень 1991 рр.) // Вісник Запорізького юридичного інституту.- 2001.- № 3.- С.298-316.

4. Авсєєвич В.П. Декларація про державний суверенітет як перший етап конституційного процесу в Україні // Вісник Запорізького юридичного інституту.- 2001.- № 4.- С.54-62. б) тези виступів на конференціях

1. Авсєєвич В.П. Історичні аспекти прийняття Конституції України // Десять років незалежності України: Тези виступів наукової конференції.- К., 2001.- С.56-57.