Біографія майбутнього українського гетьмана Івана Виговського. Служба на посаді особистого писаря гетьмана. Створення потужної та високоефективної Генеральної канцелярії. Обрання І. Виговського гетьманом України. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана.
Аннотация к работе
Іван Виговський народився на початку XVII ст. на Київщині . Він походив з старовинної української православної шляхти, родове гніздо якої було у Вигові , що на Коростенщині в Київському воєводстві. Батько майбутнього гетьмана Остап (Остафій) Виговський служив у київського митрополита Петра Могили - видатного церковного і культурного діяча України та Молдавії , джерела вказують, що О. Виговський мав у своїй власності містечко Гоголів на землях сучасної Київщини , де, можливо, й народився майбутній генеральний писар і гетьман. Остап Виговський мав двох братів - козацького полковника Василя Виговського і сотника Самійла Виговського.Під час облоги Львова , Хмельницький послав Виговського до трансільванського князя Дєрдя Ракоці , про що згадував сам гетьман у своєму листі від 27.11. 1648 р. Будучи спочатку особистим писарем гетьмана, Виговський швидко здобуває авторитет і робить блискучу карєру. Тоді він став головним поряд з гетьманом упорядником "Реєстру Війська Запорозького 1649 - початку 1650 рр." Цей же документ згадує про Виговського вже як про генерального писаря. Уряд генерального писаря зусиллями Виговського був піднесений до другого після гетьмана, і не випадково західні джерела називають з цього моменту генеральних писарів канцлерами. Отже, завдяки саме Виговському було створено широку агентурну мережу яка сповіщала гетьмана про все важливе, що діялося не тільки в Україні, але й у Польщі, Литві, Чехії, Моравії, Сілезії, Австрії, Османській імперії, Кримському ханстві, придунайських державах.В атмосфері гострих суперечностей та посилення московського тиску Івана Виговського було обрано гетьманом України (Корсунська рада 21 жовтня 1657 р.). В особі Виговського Українська держава мала досвідченого політика, вмілого адміністратора та дипломата, хороброго й талановитого воєначальника. Щоправда, і перехід булави до Виговського припав на складний час, коли міжнародне та внутрішнє становище України погіршувалося буквально на очах. Побачивши крах першої опозиції, Москва все нахабніше втручається у внутрішні справи Української держави. виговський гетьман політика зовнішня На її підставі Україна (під назвою Велике князівство Руське ) мала входити до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації з Короною Польською та Великим князівством Литовським .Колишній гетьман переїхав на Волинь , що перебувала тоді під контролем короля, й дістав з волі останнього Барське староство, був сенатором Речі Посполитої та Київським воєводою. Хмельницький змушений був піти у відставку й постригся в ченці, а новим гетьманом (уже тільки Правобережної України) став Павло Тетеря . Коли Ян II Казимир вдерся до Сіверської України в 1664 р., то зустрів масовий опір українців, котрі добре памятали польське гноблення до 1648 р. Похід зазнав поразки, причому агресивні дії Польщі викликали протест і опір навіть правобережних козаків та їхніх вождів. На Правобережжі розгорталося могутнє антипольське повстання, котре було спрямоване й проти гетьмана Тетері. Коли було схоплено вождя повстання на Правобережжі Дмитра Сулимку, то деякі сліди привели до Виговського, який симпатизував повстанцям і навіть був "мотором всіх нинішніх бунтів".Старий гетьман дбав за те, щоб утримати соціальну рівновагу: притягав до державної будови народні маси, але не дозволяв їм на анархічні виступи, протегував козацьку старшину, але гальмував її панські стремління. Виговський був того переконання, що "чернь" відіграла вже свою роль, і державну організацію думав оперти на вищі класи - на козацьку старшину та шляхту. Виговський не спиняв цього зросту старшини, а намагався скріпити її шляхетськими елементами, що були ще доволі сильні, особливо на західних землях; шляхта разом з заможним козацтвом мала утворити новий клас, на який могла спиратися держава. Старшина, не відчуваючи ніякого стриму з боку гетьмана, почала сильніше пригнітати народ, заводячи давні чинші та данини і притягаючи селян до панщини. Цей народний рух використали незадоволені з-поміж старшини, що неприхильно ставилися до Виговського і хотіли усунути його з гетьманства, - особливо полтавський полковник Мартин Пушкар, який претендував на булаву, і запорізький кошовий Яків Барабаш.На вибори Виговського гетьманом прибули посли від Швеції, Польщі, Австрії, Туреччини, Криму, Семигороду, Молдови й Волощини - головних дипломатичних партнерів України. Король Карл-Густав X зобовязувався домогтися визнання Польщею незалежності України, приєднання до неї всіх західноукраїнських земель і посування кордонів Української держави до Пруссії. Від Литви до України мали відійти Берестейське й Новгородське воєводства аж до річки Березини. До замирення України з Польщею закликав Україну курфюрст Бранденбурзький. А Польща, зі свого боку, зі шкіри лізла, аби повернути собі Україну, якій обіцяла якнайширшу автономію, майже самостійність при мінімальному, практично номінальному звязку України з Польщею.Аналізуючи взаємовідносини Хмельницького і Виговського можна дійти висновку, що гетьман та ген
План
План
1. Біографія
1.1 Молоді роки
1.2 Військовий писар
1.3 Гетьманство
1.4 Київський воєвода
2. Політика
2.1 Внутрішня політика
2.2 Зовнішня політика
3. Оцінки діяльності
Висновки
Список використаних джерел та літератури
1. Біографія
1.1 Молоді роки
Вывод
Неспокійне було життя гетьмана Івана Виговського, доброго, щирого патріота, тонкого політика, оборонця прав України, чоловіка великого розуму та європейської освіти.
Виговський щиро любив Україну, відстоював її політичні й національні права, дбав про науку й просвіту на Україні. Його можна поставити нарівні з найвидатнішими діячами тих часів, з Богданом Хмельницьким, Дорошенком, Мазепою.
На гіркому досвіді він переконався, що при найлояльнішому ставленні до Московської держави царська політика несе Україні лише згубу, і передбачив, що вона не додержить свого слова, відніме привілеї, оскільки почала ще за життя Хмельницького ламати Переяславський договір. Але і польсько-шляхетська політика Виговського була несвоєчасна й антинародна.
Гадяцькі пункти - це найвищий акт автономії України за всю її козацьку історію. Але Виговський не спромігся його здійснити, і цей акт зостався тільки актом на папері.
Виговський не сподівався, що народ та просте козацтво не пристане на задану умову до Польщі, мав на думці силою підкорити маси і силою прилучити їх до Польщі, як Петро І силою заводив свої реформи в Росії. Але Виговського зломила сила темних мас, котрих лякала ідея українсько-козацької шляхетчини, схожої до польської на Наддніпрянщині, що так і далась їм взнаки. Нещасна голота та чорнота як тільки зрозуміли польсько-шляхетську політику Виговського, тікала в Полтаву і приставала до полковника М. Пушкаря, котрий добивався гетьманської булави з їх допомогою.
Виговський заводив на Україні уклад старої Польщі або старої аристократичної Англії та феодальної Європи з привілей ним панством. Його політика була регресивна, не національна, аристократична. Маси відчували наслідки його дій, з панщиною в перспективі, і Виговський впав.
Список литературы
1. Земерова Т.Ю. Практичний довідник Історія України за всією шкільною програмою/ Т.Ю. Земерова, І.М. Скирда. - Харків: Весна, 2010. - 102 с.
2. Бойко О.Д. Історія України. Посібник (2-ге видання, доповнене) - Київ: Академія, 2002. - с.168.
3. Історія України. Курс лекцій у двох книгах. Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття. - кн.1. - Київ: Либідь, 1991. - с.241.
4. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. Наступник Богдана Хмельницького - Іван Виговський / Апанович О.М. - Київ, 1993. - с.284
5. Яковлева Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: Причини і початок Руїни. - Київ, 1998. - с.230