Визначення художньої вартості міґраційних сюжетів І. Франко. Архітекстуальні основи сонетної форми. Полемізування з українськими поетами в "Епілозі". Експериментування з твердою строфічною формою. Перехід від конвенсійної лірики до індивідуальної.
Аннотация к работе
Так Л. де Вега вмонтував «Сонет про сонет» у комедію «Срібляста дівчина». Шлеґелю, який у двох сонетах про сонет розкрив сутність канонічного вірша на «чотирнадцять магічних рядків». І. Франко, не приховуючи іронічного ставлення до українських поетів, іноді безпорадних перед канонічними жанроформами, подав розгорнуте власне визначення сонета. Відтворюючи його суть, воно, подане у віршовій формі, відповідає геґелівській формулі «зміст є ніщо інше, як перехід форми у зміст, а форма є ніщо інше, як перехід змісту у форму»: Голубчики, українські поети. Він постійно експериментував із твердою строфічною формою, активізуючи можливості гнучкого поетичного мовлення, багатого на стилістичні фігури, смислові паралелізми, домагаючись, аби «раціональний аналіз власної душі» сприяв становленню «нової поетичної сфери вираження [...] у переході від конвенсійної лірики до лірики виразно індивідуальної й психологічної» .