Розгляд явища музичного візіонеризму. Аналіз творчості І. Стравінського, зокрема, особливості його музичного мовлення, характерною ознакою якого є алітераційність мислення. Метод модифікації мелодичних тем, його характеристика. Сутність мовної алітерації.
Аннотация к работе
Тому, на думку М.Гайдеггера, «буття-у-світі» повинне бути спочатку зроблене «видним» в аспекті структурного моменту «світ». Відтак, серед розмаїття думок про природу музики, з одного боку, констатуємо її здатність бути найадекватнішим вираженням стихії душевного життя і спроможність виражати будь-що, а з іншого - музика, як зауважив І.Стравінський, насамперед «виражає саму себе», бо «не є імітацією, а відкриттям дійсності…оскільки новий твір музичний є новою дійсністю» [13, 87]. Стравінський вважав, що музика завжди була і повинна бути пов’язана з ідеєю краси (відомо, що протилежну точку зору щодо цього мав Вагнер), а також добра і правди, хоча авангардові маніфести ХХ століття пропагували гасла її «чистоти», індиферентної щодо цієї краси, бо не вбачали різниці між нею та потворністю. Згодом це дало підставу Т.Адорно проголосити радикальне мистецтво «спохмурнілим», як результат «похмурніння» сучасного світу, в якому панує, за визначенням філософа, «ідеал чорноти» і більшу насолоду дає дисонанс, ніж співзвуччя [1]. Бо коли фразою Ф.Ніцше «Бог помер», Європа відмовилась від усіх тих цінностей, що складають основу її культури і християнської традиції, то закономірно, що співзвуччя з його семантикою консонансу, гармонії «духовного», «душевного» та «небесного», як символу «споглядання Бога», набуде всіх ознак «фальші» з точки зору того мистецтва, яке І.Стравінський метафорично назве первородним гріхом, констатуючи водночас, що в сучасному світі з’явився ніби його новий різновид, позаяк «музика наших часів, і особливо та, яка називає і вважає себе чистою, носить у собі ознаки патологічної вади і розсіває зачатки нового первородного гріха.