Військово-політична діяльність П. Сагайдачного та Б. Хмельницького - Автореферат

В памяті народу чи не найвагоміше місце займає козаччина. Козацтво і сьогодні надихає українські патріотичні сили зміцнювати нашу державу. У вітчизняній історіографії встановлено, що в українській історії видатну роль відіграли гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний і Богдан Хмельницький. Виходячи з актуальності теми та стану її наукової розробки, здобувач ставить перед собою наукове завдання, яке полягає у виявленні та вивченні архівних та опублікованих документів, науково-дослідної літератури, наявних історичних джерел і на їх основі відтворення військово-політичного розвитку українського козацтва та його визначних особистостей - П.Конашевича-Сагайдачного і Б.Хмельницького в першій половині та середині XVII століття. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи, яку розробляє кафедра історії України Черкаського державного технологічного університету „Історія української державності” (номер державної реєстрації 0103U0003693).М.С.Грушевський, зокрема, оцінював П.Сагайдачного як дуже розважливого, глибокого політика, що вмів поставити козаччину на службу народній справі і зробив з козацького війська опору українського національного життя. Аспектів військово-політичної діяльності українських гетьманів П.Сагайдачного і Б.Хмельницького торкнулися у наукових пошуках Ф.П.Шевченко, який звернув увагу на поетапний процес формування козацької верстви, та довів, наскільки важливим у діяльності гетьмана Б.Хмельницького було сприйняття ним традицій історичного минулого, та О.М.Апанович, яка розкрила процес становлення збройних сил Запорозької Січі протягом майже трьох століть. В 60-х - початку 70-х рр. стали появлятися в „Українському історичному журналі” статті, які хоч і мали вузько тематичну спрямованість, спробували вирішити проблеми з історії козацтва, як то: час і місце виникнення Запорозької Січі, роль П.Сагайдачного і Б.Хмельницького у створенні козацького війська, характер військового спорядження, особливості героїчної боротьби козацтва з татаро-турецькими загарбниками тощо. Серед авторів, у першу чергу, виділяються праці В.А.Смолія, В.О.Щербака, Ю.А.Мицика, П.М.Саса, В.С.Степанкова, Я.Дзири та деяких інших, які за нових суспільно-політичних умов стали переглядати радянські стереотипи та „канони” про минуле „лицарського стану”, про місце П.Сагайдачного та Б.Хмельницького у створені козацького війська, та його боротьбі проти поневолювачів українських земель. У другому розділі „Українське козацтво в першій половині XVII ст.” розглядаються умови існування козацтва, висвітлюється процес формування козацького війська, його структуризація та озброєння, аналізується військово-політична концепція та діяльність П.Сагайдачного.Спільне в царині військової справи гетьманів в тому, що вони зробили з козацького війська опору в відстоюванні національних прагнень українського народу, захисті українських земель від поневолювачів, звільнення території України від чужоземного панування. Розкриття особливостей створення військ за часів П.Сагайдачного і Б.Хмельницького засвідчило, що їх комплектування, організацію, склад та систему управління необхідно віднести до важливих факторів, які зумовили боєздатність Війська Запорозького та сприяли захисту українських земель від поневолювачів. Військо Б.Хмельницького складалося здебільшого з козаків, селян і міщан, а ядром цього війська стали реєстрові козаки, залучені до війська в ході Визвольної війни. Гетьман запровадив статут „Про устрій Війська Запорозького” та перетворив його у вирішальну силу в боротьбі за звільнення території України від польського панування та створення самостійної держави. Виражаючи інтереси національно-патріотичних сил, гетьмани П.Сагайдачний та Б.Хмельницький активно виступали проти чужоземного панування на українських землях.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Встановлено, що історії виникнення та розвитку українського козацтва присвячено досить широкий пласт наукових праць. Однак військово-політична діяльність гетьманів П.Конашевича-Сагайдачного і Б.Хмельницького потребує порівняльного аналізу з тим, щоб глибше зясувати їх роль і місце в українській історії. Родом із дрібної української шляхти П.Сагайдачний та виходець із заможного реєстрового козацтва Б.Хмельницький увійшли в історію як найвидатніші українські гетьмани XVII ст.

2. Діяльність гетьманів мала вирішальний вплив на створення та розвиток українського козацького війська. Спільне в царині військової справи гетьманів в тому, що вони зробили з козацького війська опору в відстоюванні національних прагнень українського народу, захисті українських земель від поневолювачів, звільнення території України від чужоземного панування. Розкриття особливостей створення військ за часів П.Сагайдачного і Б.Хмельницького засвідчило, що їх комплектування, організацію, склад та систему управління необхідно віднести до важливих факторів, які зумовили боєздатність Війська Запорозького та сприяли захисту українських земель від поневолювачів. П.Сагайдачний вперше перетворив козацьке військо на регулярне з жорсткою дисципліною. Гетьман розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою, що стало значним внеском у розвиток українського військового мистецтва. Запроваджена ним система комплектування та організації війська, крім підвищення його ударної сили, вогневих і маневрових можливостей, була спрямована на створення гнучкої організаційної структури, яка б дозволяла у випадку значних втрат відновлюватися. Козацьке військо вже за часів П.Сагайдачного піднялося до рівня кращих європейських армій. Під його проводом запорозькі козаки здійснювали активну протидію туркам і татарам, захищали національний генофонд від знищення. Успішна боротьба козацького війська проти турків мала значення і в тому сенсі, що вона зупинила подальше просування Туреччини у європейські країни. Б.Хмельницький створив боєздатну й добре організовану національну армію. Військо Б.Хмельницького складалося здебільшого з козаків, селян і міщан, а ядром цього війська стали реєстрові козаки, залучені до війська в ході Визвольної війни. За ініціативи гетьмана у складі Війська Запорозького була сформована кіннота. Гетьман запровадив статут „Про устрій Війська Запорозького” та перетворив його у вирішальну силу в боротьбі за звільнення території України від польського панування та створення самостійної держави.

3. Виражаючи інтереси національно-патріотичних сил, гетьмани П.Сагайдачний та Б.Хмельницький активно виступали проти чужоземного панування на українських землях. Вони виражали властиві українському народу прагнення до політичної самостійності, але підходи для досягнення цієї мети різнилися. П.Сагайдачний домагався автономії України, досягнення для неї широких прав у складі Речі Посполитої. Намагаючись зміцнити становище українського козацтва, гетьман проводив компромісну політику щодо Речі Посполитої. Гетьман Б.Хмельницький вперше в українській суспільно-політичній думці сформулював основні принципи національної державної ідеї. Ідею створення національної держави розвивав поступово: напередодні Визвольної війни домагався від Речі Посполитої, насамперед, збереження козацьких вольностей. В ході боротьби домагався, як і П.Сагайдачний, створення української автономії у складі Речі Посполитої. В лютому 1649 р. в ході поглиблення національно-визвольної революції Б.Хмельницький вперше обґрунтував право українців на створення української суверенної держави в межах усіх її етнографічних земель. За основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації влади Запорозької Січі.

4. Б.Хмельницький, в порівнянні з П.Сагайдачним більш активно і рішуче вимагав від Речі Посполитої відновлення та розширення прав і привілеїв козацтва. Однак П.Сагайдачний в більшій мірі відстоював права та інтереси реєстрового козацтва і виражав погляди козацької верхівки. Б.Хмельницький і його соратники, піднімаючи козаків на повстання, прагнули, насамперед, до збереження козацьких вольностей. Ще напередодні повстання Б.Хмельницький висунув до Польщі вимогу: визнати самоврядування козацтва й вивести польські війська з України. Проте польська влада такі вимоги визнала не виконаними й образливими. Гетьман вимагав від польської влади суттєвого збільшення реєстру та підтвердження правового статусу козацтва; забезпечення економічних („майнових”) прав козацтва на „хутори, сіножаті, луки, ниви, зорані поля, ставки, млини” та іншу власність; „право забезпечення вільного життя батьків і матерів та козацьких вдів”. Категорична відмова польської влади, зокрема, сейму задовольнити вимоги козацтва, забезпечити їх вольності стала однією з причин початку Визвольної війни від польської шляхти.

5. Погляди та діяльність гетьманів зосереджувалися на активному та рішучому захисті православної віри. В умовах, коли польські магнати, спираючись на католицизм, посилювали національно-релігійне гноблення українського народу, П.Сагайдачний зумів навернути козаків до підтримки православної церкви. Союз козаків з православним духовенством був на користь національним інтересам і сприяв розвитку української культури. Разом з усім козацьким військом П.Сагайдачний вступив до Київського братства. Ця акція була виявом політичної ваги проти політики національно-релігійних утисків і підняла авторитет братства, оберігаючи його від репресій польської влади. За активною участю гетьмана Єрусалимський патріарх відродив в Україні православну церкву. Б.Хмельницький домагався забезпечення не лише козацько-станових, але й загальноукраїнських прав на вільне віросповідання. Він вимагав від Речі Посполитої зрівняння прав православних і католиків, скасування церковної унії та повернення Київській митрополії всіх храмів і маєтностей. Для гетьмана захист православної церкви був формою збереження національної самобутності українського народу. Наслідком Визвольної війни стала самостійність української православної церкви, за що боровся гетьман з перших днів повстання. Захист козацтвом православя став важливим фактором, який вплинув на те, що представники православного духовенства, особливо його низи, взяли безпосередню участь у подіях національно-визвольної революції.

6. П.Сагайдачний підтримував історичне явище „покозачення”, відмову селян окремих районів України від феодальної повинності та іноземної підлеглості. Завдяки цьому розширювалася територія козацької України, оскільки покозачене населення запроваджувало козацькі порядки. Б.Хмельницький з одного боку закликав до „покозачення” селян, а з другого - видавав універсали про виконання „звиклого послушенства”.

7. У зовнішній, зокрема, московській політиці українські гетьмани дотримувалися різних орієнтирів. Очолюючи реєстрове козацтво, яке перебувало на службі польського уряду, П.Сагайдачний був змушений відстоювати польські інтереси, брав участь у боротьбі за польський престол у Росії. Козацьке військо П.Сагайдачного врятувало Польщу від політичної катастрофи під Хотином. Разом з тим, гетьман висловлював пропозицію російському уряду прийняти українських козаків на службу. Пропозиція, напевно, випливала із того, що польська влада скорочувала реєстр. П.Сагайдачний надіявся на використання „випищиків” православним московським государем. Б.Хмельницький, будуючи плани унезалежнення України, розраховував на допомогу Росії в боротьбі проти Польщі. Вже на початку Визвольної війни у гетьмана вперше визріла пропозиція використання московської військової допомоги у боротьбі з Річчю Посполитою. Проте Москва зайняла вичікувальну позицію і гетьман зробив ставку на Оттоманську Порту. Ускладнення внутріполітичної ситуації, виникнення антиукраїнської опозиції сусідніх держав, змусили Козацьку Україну прийняти протекцію російського царя.

1. Фірсов О.В. Військово-політичні погляди П.Сагайдачного та Б.Хмельницького / О.В. Фірсов // Всеукраїнський науковий журнал „Сіверянський літопис”. - 2008. - № 5. - С. 18-24.

2. Фірсов О.В. Структуризація українського козацького війська в першій чверті XVII ст. / О.В. Фірсов // Наука. Релігія. Суспільство. - 2008. - № 2. - С. 96-99

3. Фірсов О.В. Особливості стратегії козацького війська за часів гетьмана Петра Сагайдачного / О.В. Фірсов // Наукові праці Камянець-Подільського національного університету: Історичні науки. - Камянець-Подільський: Оіюм, 2008. - Т.18: На пошану професора В.С.Степанкова. - С. 19-23.

4. Фірсов О.В. Зброя та спорядження українського козацького війська першої половини XVII ст. / О.В. Фірсов // Історичні записки: Зб. наук. праць / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. - Луганськ, 2007. - Вип. 16. - С. 175-181.

5. Фірсов О.В. Історичні передумови виникнення українського козацького війська в першій чверті XVII ст. / О.В. Фірсов // Історичні і політичні дослідження / Донецький національний університет. - Донецьк, 2007. - № 5/6 (35/36). - С. 61-65.

6. Фірсов О.В. Особливості стратегії й тактики козацького війська за часів гетьмана П. Сагайдачного / О.В. Фірсов // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Т.Шевченка. - Вип. 23 (139). Історичні науки. - Луганськ: Вид-во ЛНПУ ім. Т.Шевченка, 2007. - С. 134-140.

7. Фірсов О.В. Особливості козацького воєнного мистецтва у визвольній війні українського народу середини XVII ст. / О.В. Фірсов // Матеріали Четвертої Міжнародної науково-практичної конференції „Наукові дослідження: теорія та експеримент 2008”. - Том 4. - Полтава, 2008. - С. 62-65.

8. Фірсов О.В. Особливості виховання та навчання козацької молоді у Війську Запорозькому наприкінці XVI - початку XVII ст. / О.В. Фірсов // Тези виступів Всеукраїнського „круглого столу” Другі Сарбеївські читання. - К.: Інститут історії України НАН України, 2008. - С. 101-105.

Размещено на .ru