Особливості військово-політичної інтеграції в сучасному світі, необхідність колективного подолання динамічних викликів і загроз національній та міжнародній безпеці. Військово-політичні аспекти миротворчої діяльності України в зоні відповідальності НАТО.
Аннотация к работе
Супутніми явищами стали, зокрема, трансформація старих і формування нових інституцій з повноваженнями в сфері регіональної безпеки (Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав). Водночас важливим чинником, що впливає на інтенсивність і поступ діалогу України з євроатлантичною спільнотою, залишається проблема співвідношення національних інтересів України з політичними інтересами та цінностями внутрішньодержавних політичних еліт, партій і рухів, які активно використовують про-чи антизахідну риторику з метою мобілізації суспільних верств на підтримку власної політичної лінії. Незважаючи на те що становлення України як незалежної держави, спричинило широкі дискусії щодо її зовнішньополітичних орієнтирів при формуванні та реалізації політики в сфері міжнародної безпеки, досі доводиться констатувати відсутність комплексного наукового підходу до проблем військово-політичної інтеграції України з НАТО, який слугував би основою як теоретичних напрацювань, так і практичних кроків на шляху до євроатлантичної інтеграції нашої держави. Зокрема, базові документи, що регулюють відносини між Україною та Північноатлантичним альянсом, - Вашингтонський договір про створення Організації Північноатлантичного договору, Воєнна доктрина України, Декларація Мадридського саміту НАТО, Закон України "Про основи національної безпеки України", рамковий документ: "Партнерство заради миру", План дій "Україна - НАТО", План дій щодо членства в НАТО, декларації і заяви офіційних осіб та органів державної влади України, представників країн-членів НАТО і функціонерів НАТО з приводу процесу євроатлантичної інтеграції України, документи, що презентують офіційну позицію Російської Федерації стосовно процесу розширення НАТО. · Перелічені підходи автор поєднав у єдиній методиці, сформованій із загальнонаукових методів аналізу і синтезу та окремих конкретних методів дослідження: інституційного методу вивчення Північноатлантичного альянсу та структурно-функціонального методу вивчення його можливостей реагувати на сучасні загрози та виклики, а також ролі й місця України в загальноєвропейській системі безпеки; історично-проблемного методу для дослідження еволюції інтеграційних процесів у військово-політичній сфері на євроатлантичному просторі; методу аналізу документів та порівняльного методу для вивчення проблем трансформації НАТО, формування євроатлантичної складової зовнішньої політики України, вивчення сучасних загроз безпеці євроатлантичного регіону, і зокрема України; описового та статистичного методів розгляду питань, повязаних з інформаційним забезпеченням євроінтеграційних зусиль України та участі в міжнародних миротворчих операціях.Найбільш поширеними взаємозвязаними напрямами забезпечення безпеки є створення режимів узгодженого обмеження, скорочення, контролю рівнів озброєння, організація міжнародних інститутів, що відслідковують дотримання зобовязань держав у межах цих режимів, а також розвиток систем колективної оборони (безпеки) - військово-політичних союзів, блоків, альянсів. Поступово відбувається перехід від концепції колективної оборони/безпеки до концепції кооперативної безпеки, що передбачає створення економічних, соціальних і політичних передумов для вигідної співпраці держав регіону. Роль НАТО у розвитку системи безпеки в Європі визначається низкою чинників: трансатлантичним характером організації; військовим потенціалом, повязаним з присутністю США, комбінуванням військових і політичних функцій; кооперативними відносинами з державами, що не є членами НАТО у сфері забезпечення регіональної безпеки; можливістю НАТО ефективно здійснювати кризовий менеджмент у зоні своєї відповідальності. У третьому підрозділі першого розділу "Трансформація та розширення НАТО в умовах формування сучасної системи євроатлантичної безпеки" акцентується, що на зламі ХХ-ХХІ ст. відбувається поступова зміна стратегії колективної оборони території країн-членів НАТО і завдавання ударів у відповідь на стратегію розширення організації і поширення зони відповідальності за межі території країн-членів, зумовлена особливостями еволюції міжнародної системи. У другому розділі "Україна в новій архітектурі євроатлантичної безпеки" досліджуються передусім "Зовнішньополітичні чинники інтеграції України з євроатлантичним безпековим простором" (перший підрозділ), адже вплив на Україну у безпековій сфері як НАТО, до якого належать найбільш розвинуті країни світу, так і Росії, яка має інтереси в Західній Європі та на пострадянському просторі, важко переоцінити.НАТО, як гарант безпеки в євроатлантичному регіоні трансформується з військового оборонного союзу на політичну організацію, яка прагне створити безпечне середовище за принципом неподільності безпеки для всіх держав, включно з тими, що не є членами організації. В Україні розроблено й затверджено низку державних документів, зокрема, стратегії національної та воєнної безпеки, в яких виокремлено та класифік