Військова справа в Україні у другій половині XІV–першій половині XV ст. - Автореферат

Історики національної державницької школи ще цікавилися періодом Галицько-Волинської держави (окремі з них, правда, приймали польську схему, обмежуючи функціонування цієї держави 1340 чи 1349 роком), тоді як радянські історики княжий період обмежували мало не взяттям Києва Батиєм у 1240 р. Частина дослідників пропонує вважати, знову ж таки за схемою Б.Рибакова, що держава Київська Русь проіснувала тільки до 1132 р., а далі настала феодальна анархія, світлим моментом якої була Галицько-Волинська держава, після чого розпочався Литовський період (чи то завоювання, чи то добровільне приєднання?). Позаяк не викликає сумнівів, що Київська Русь була українською державою, яка у своєму розвитку займала і сусідні території населені в тому числі і взагалі несловянськими народами, то й немає необхідності обмежувати її історію 1132 роком. І кінець цієї держави настав не у 1132 р., коли помер Мстислав Володимирович, останній могутній київський князь, і не у 1169 чи 1202 роках, коли Київ руйнували князі, які претендували на цей же київський престол, щоби бути сюзеренами держави, а аж у 1240 р., коли монголи таки здобули столицю і самі стали сюзеренами більшості її земель. Мета дисертаційної роботи - вивчення рівня військової справи в українських князівствах у другій половині XIV - першій половині XV ст., зокрема озброєння, його рівня і якості, структури та організації князівських військ, результатів їх застосування у бойових діях, напрямків запозичень технічних і організаційних новацій, їх часу, стосовно першої появи на батьківщині новинки, а також осіб, які впливали на цей розвиток.Наукову базу роботи складають кілька груп джерел, передовсім писемних: літописи і хроніки, у яких збереглися описи війська, битв та дій полководців; збірки грамот і актів, дотичних діяльності в основному Любарта Гедиміновича та Свидригайла Ольгердовича, а також Вітовта та Зигмунта Кейстутовичів; ілюстровані наративні памятки XV-XVII ст.; портрети; мініатюри; іконографічні матеріали і монети; археологічні джерела. З літописних зведень використані Новгородські та Псковські літописи; Воскресенський літопис; Тверський літописний збірник, у складі якого знаходяться ростовські та московські літописи; Рогозький літописець (зведення новгородських, білоруських, ростовських і тверських літописців, доведене до 1412 р.) та Симеонівський літопис, який містить зведення подій до 1493 р. Використано також весь комплекс так званих білорусько-литовських літописів: Супральський чи Короткий київський літопис, який складається із компілятивного “Сказання про вірних святих князях руських”, доведеного до 1427 р., “Літописця великих князів литовських” за 1431-1446 рр. і його продовження за 1447-1505 рр.; Никифорівський літопис, Слуцький літопис, Origo regis Jagyllo et Witholdi ducum Lithuaniae, Віленський літопис, літопис Археологічного товариства, Волинський короткий літопис, літописи Рачинського, Красінського, Ольшевський, Румянцовський, Євреїнівський, Баркулабівський та літопис Аврамки, а також - Хроніка Биховця та “Литовська і Жмоїтська хроніка”. В другому розділі “Політична ситуація в Європі та в українських землях у другій половині XIV - першій половині XV ст.” прослідковуються тенденції розвитку європейських монархій, їх роздроблення, розвиток державних механізмів васальних князівств, вихід на політичну арену міст, причини інтенсивного розвитку зброярської справи, зокрема пошуки нового типу захисної зброї, та появу багаторядного бронювання, ускладнення конструкцій і, як наслідок - заміну великих ополчень нечисельною професійною армією. Галицьке королівство до середини XIV ст. було найбільшою державою в українських землях, під впливом якої перебували більшість інших князівств, зокрема і турово-пінських. Таким чином, на українських землях протягом другої половини XIV - першої половини XV ст. продовжували існувати князівства, які боролися за збереження своєї державності.Реабілітація політика // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету Волинського державного університету. Галицько-волинська держава: результати і перспективи дослідження // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Ранні історичні та пресознавчі розвідки Івана Крипякевича у галицькій періодиці початку XX ст. // Українська періодика: історія і сучасність / Національна академія наук України; Львівська наукова бібліотека ім. // Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи / Національна академія наук України: Інститут етнонаціональних та політичних досліджень; Львівський філіал Української Академії державного управління при Президентові України.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ роботиОсновний зміст дисертації викладено у працях: