Проаналізовано процеси державотворення ЗУНР, з’ясовано внесок Левицького в утвердження основоположних ідей західноєвропейської ліберальної демократії в розбудові інститутів державної влади ЗУНР. Особливості формування на цій основі військової доктрини.
Аннотация к работе
Левицький, будучи головою Української парламентарної репрезентації, доклав чимало зусиль для створення української військової формації у складі австрійського війська. Левицький та інші представники «адвокатської доби» в галицькому соймі та віденському сенаті, критично оцінюючи політичну боротьбу українських і польських партій, яка призводила до розбрату спільноти Східної Галичини, а не до її консолідації, сформували нове бачення місця та ролі громадських інституцій в українському державотворенні. У складі цих організацій були представники різних національних спільнот - українці, поляки, євреї, вірмени, німці, чехи, словаки та інші, які солідаризувалися на основі спільних інтересів і були тією соціальною силою, на яку могли спиратися нові інститути ЗУНР. Українці з Наддніпрянщини, які перебували в Австро-Угорщині, 4 серпня 1914 р. відновили свою організацію «Союз Визволення України» і поставили собі завданням працювати для визволення українського народу з московського царського поневолення та відновити українську державу. Із російською окупацією українських і польських земель Галичину сподівалися приєднати до Росії без будь-яких прав на автономію, а Польщі пообіцяли після війни «автономію під державним скіпетром государів російських і при збереженні єдиної держави» [6, с.