Визначення змісту військово-козацької спадщини. Аналіз систематичного вишколу з бойового та тактичного мистецтва козаків. Значення української національної ідеї для історії України. Дослідження періодів відродження військових українських традицій.
Аннотация к работе
Поряд із цим, спільна історична память українців назавжди зафіксувала героїчний пафос козацької боротьби за волю України та людську гідність, що відіграло надзвичайно важливе значення для становлення української національної ідеї - підмурівка як відродження, так і розбудови нації й держави. На зламі ХІХ-ХХ ст. до військово-козацьких традицій нами віднесено ті, що обумовили військовий характер козацької привілейованої спільноти (принципи військово-адміністративного устрою та самоврядування, специфічні засади військової служби, окрема військова структура й рангово-посадова система, особлива уніформа і зброя, самодостатня система бойового й військового вишколу, характерні військово-тактичні вміння (традиції козацької стратегії були втрачені під час ліквідації самодостатніх українських козацьких військ у кінці XVIII - на початку XIX ст. та підпорядкування їх залишків російській військовій системі) і особисте бойове мистецтво). Варто зазначити, що в українському суспільстві впродовж новітньої доби помічаємо неодноразове звернення до козацьких військових традицій, використання яких вважалось ознакою “українськості” новітніх українських військових формувань і громадських рухів. Таким чином, дослідження військових традицій українських козаків у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. та спроб їх відродження в новітню добу має як науковий, так і суспільний інтерес. Певну користь дисертація має для вивчення як історії Збройних Сил України (запровадження на історичних факультетах спецкурсів: “Історія Українського Війська”, “Історія Українського Козацтва”), так і європейських військових формувань (історія родів військ або військового мистецтва у нові та новітні часи).Грушевським (здійснив найбільш повний огляд історії козацтва у контексті загальноукраїнського історичного процесу). Серед загальнонаукових методів дослідження було використано: структурно-функціональний (розгляд як системи бойового вишколу й відповідного мистецтва українських козаків, так і їх складових), типологічний (дослідження складових елементів індивідуального військового вишколу козаків на рубежі ХІХ-ХХ ст. та засад відповідної підготовки сучасних українських козаків), статистичний (визначення рівня матеріально-технічного забезпечення бойового вишколу кубанських козаків у кінці ХІХ ст.), аналітико-синтетичний (здійснення узагальнень і висновків), логічний (визначення сутності розвитку військового життя Європи і світу), герменевтики (дослідження окремих військових термінів та описів військового вишколу як козацьких відділів, так і зарубіжних кавалерійських формувань), дедукції та індукції (аналіз пошуку та використання козацької термінології для позначення військових рангів і посад у новітні часи; здійснення обєктивної оцінки сучасних козацьких структур), періодизації й класифікації (здійснено періодизацію і класифікацію процесу використання та відродження українських військово-козацьких традицій). Серед спеціально-історичних методів дослідження було використано: історико-порівняльний (співставлення військових засад буття кубанських козаків на зламі ХІХ-ХХ ст. із українськими козацькими формуваннями XVII-XVIII ст. та сучасними новотворами), історико-системний (аналіз системи бойового мистецтва українських козаків, що знаходилась у єдиному комплексі військового життя козацької спільноти ХІХ-ХХ ст.), проблемно-хронологічний (визначення рівня вагомості складових основної проблеми дисертаційного дослідження та зясування їх звязку з тим чи іншим етапом історичного розвитку українського суспільства), історико-генетичний (вияв збереження та наслідування військових традицій українських козаків на рубежі ХІХ-ХХ ст. і в подальші часи) та історико-антропологічний (зясування рівня усвідомлення історичної дійсності та адекватності зацікавлень козацькою спадщиною представниками сучасного козацького руху). У другому розділі “Військові традиції українських козаків на зламі ХІХ-ХХ ст.” розглядається сутність військових засад буття родового козацького середовища у складі Кубанського козацького війська, більшість у якому складали українці (частково були представлені серед донських і терських козаків), що є безпосереднім продовженням українських військово-козацьких традицій попередньої доби, трансформованих у відповідних умовах суспільно-політичного та соціально-економічного буття другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Наголосимо, що на початку ХХ ст. було зафіксовано лише початковий рівень володіння холодною зброєю козаками, який був обовязковим для всіх козаків.
План
Основний зміст роботи
Список литературы
1. Нащадки українських козаків у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. домінували в Кубанському козацькому війську (також мали помітну присутність на Нижньому Дону та Західному Тереку), зберігаючи та розвиваючи військові засади повсякденного життя, бойового та військового мистецтва й відповідного вишколу. Існування усталеної військово-козацької системи мало юридичне підтвердження з боку Російської імперії.
2. Пріоритетні позиції серед козацької військової спадщини посідали козацьке бойове (виявлялось у володінні холодною зброєю) та військове (стосувалось тільки військово-тактичних вмінь, бо традицій військово-стратегічного мистецтва зберегти не вдалось через відповідну політику царату впродовж ХІХ - початку ХХ ст.) мистецтва, виникнення та існування яких обумовлювалось військовими засадами буття привілейованої козацької верстви.
3. Досягнення українських козаків у військовій тактиці суттєво позначились на розвитку козацьких, російських і польських кінних формуваннях, що виявилось у використанні ними певних військово-тактичних вмінь (“лава”, “кроки”, “батовання” тощо).
4. Військово-прикладний зміст козацької індивідуальної бойової підготовки та мистецтва в кінці ХІХ - І половині ХХ ст. переважав відповідні досягнення кінноти провідних країн Європи завдяки військовим пріоритетам буття козацької спільноти та тривалості й різноманітності вишколу. У козацькому середовищі володіння холодною зброєю мало виключно військово-прикладний характер, при цьому, ґрунтовність і різноманітність бойових прийомів обумовлювали можливість набуття козацьким бойовим мистецтвом спортивного спрямування шляхом відповідної трансформації.
5. У новітню добу мали місце 3 періоди масштабних спроб відродження військово-козацьких традицій, що закономірно співпали з визначальними подіями новітньої історії України (революційними зрушеннями 1917-1920 рр., Другою світовою війною, становленням та розвитком Незалежної України). Пояснити це можна тим, що визрівання та спроби реалізації української національної ідеї багато у чому залежать від козацької спадщини, яка сприймається в якості важливої складової згаданої ідеї завдяки спільній історичній памяті та особливостям менталітету українців.
6. Перший період відродження військових традицій українських козаків повязаний із революційними зрушеннями 1917-1920 рр. Саме тоді в українських козацьких регіонах, поряд із збереженням власної військової спадщини, мали місце спроби побудови самостійних державних структур за зразком козацької доби. Щодо решти українських регіонів, то тут помічаємо намагання національно-патріотичного проводу та частини населення використати героїчний пафос козацьких часів і окремі елементи військово-козацької уніформи, термінології тощо. На противагу згаданим силам козацькі надбання намагався використати й більшовицький провід, але пріоритети радянської влади обумовили формальність цих спроб.
7. У 20-ті роки внаслідок поразки українських (самостійних) та козацьких державних утворень було не лише втрачено досягнення з відродження козацьких військових традицій революційних часів, але й через ліквідацію козацької військово-привілейованої верстви відбулось руйнування відповідного середовища. Козацькі військові досягнення, попри їх практичну значимість (зберігалась і в умовах зростання ваги вогневого бою у міжвоєнні роки), не були належним чином використані Червоною армією.
8. Другий період відродження козацької військової спадщини співпав з подіями Другої світової війни. В цей час мало місце останнє широкомасштабне залучення новостворених козацьких військових формувань до бойових дій на боці Радянського Союзу та Німеччини. У СРСР використовувались лише окремі складові козацької військової організації, бойової підготовки й уніформи (спочатку в козацьких дивізіях, а згодом в IV Кубанському та V Донському корпусах), що засвідчувало умовність і поверховість козацького відродження. У козацьких формуваннях, що діяли на стороні Німеччини, під впливом німецьких військових стандартів та через занепад родової спадщини, відродження козацьких військових традицій також мало формальний характер (лише у “Козацькому Стані” завдяки присутності частини козаків-емігрантів приділялось трохи більше уваги згаданим традиціям). У формуваннях УПА використання козацької спадщини, в першу чергу, стосувалось пропагування традицій визволення України (військово-прикладне застосування її змісту поступалось підходам як в СРСР, так і в Німеччині).
9. Третій період відродження українських козацьких традицій став складовою сучасного національно-державного піднесення України. Основними напрямками козацького руху є громадсько-політичний та спортивно-мистецький. Брак знань та недалекоглядність керівників козацьких формувань гальмують трансформацію українських військово-козацьких традицій у прийнятні для сьогодення форми, що призводить до копіювання більшістю козацьких новотворів чужорідних зразків суспільної діяльності та спортивно-мистецького вдосконалення (замість використання досвіду козацького товариства та досягнень бойового мистецтва). Козацька спадщина, завдяки звязку з українською національною ідеєю та менталітетом, має значні перспективи для повноцінного відродження за умови відповідності як історичним прототипам, так і потребам сьогодення. Отже, козацький рух в Україні, попри слабкість та брак родового козацького середовища (у порівнянні з аналогічним рухом в Росії), має необхідний потенціал для успішного розвитку.
Військова спадщина українських козаків, збережена у родовому козацькому середовищі, не лише засвідчили високий рівень їх військово-прикладних досягнень, але й безперервність українських козацьких традицій до початку ХХ ст. Завдяки спільній історичній памяті українців в умовах революційних зрушень, військових і політичних потрясінь новітньої доби відбувалось звернення і керівництва, і значної частини українського народу до козацьких надбань. Обізнаність з реальним змістом військової спадщини українських козаків та історичним досвідом її відродження сприятиме розвитку української науки та суспільства.
Практичне використання результатів дослідження можуть забезпечити такі рекомендації: - розробити та включити до навчальних планів історичних факультетів курс з історії українських військово-козацьких традицій;
- створити науково-дослідницькі центри з військової історії України, а в існуючих відділеннях Науково-дослідного інституту козацтва посилити дослідження військово-козацької тематики;
- започаткувати науково-експериментальні відділи із використання козацького бойового мистецтва при Міністерстві Оборони України;
- запропонувати Координаційній раді з відродження козацтва при Президентові України утворити Центр дослідження та пропагування військових традицій українських козаків;
- забезпечити ширшу підтримку державою наукових досліджень та спортивних заходів з козацької тематики в Україні й за кордоном.
У запропонованій дисертації (з огляду на мету та завдання) здійснено короткий огляд деяких аспектів козацької спадщини, що не належать до військових пріоритетів козацької спільноти, а також побіжно окреслено проблематику української козацької еміграції та долі українських козаків на Кубані. Причиною цього є те, що відповідні питання становлять самостійну наукову проблему й потребують окремих досліджень.
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ а) монографії: 1. Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XIX - на початку ХХІ ст.: Монографія. - Донецьк: Норд-Прес - ДОННУ, 2006. - 335 с. (Рец.: Темірова Н. Вповні самостійне та завершене наукове дослідження (рецензія на монографію В.Задунайського “ Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XIX - на початку ХХІ ст.” - Донецьк: Норд-Прес - ДОННУ, 2006. - 335 с.) // Схід. - Донецьк,2006. - № 5. - С.111).
2. Задунайський В., Чухліб Т. Громадські ініціативи щодо відродження козацтва в сучасній Україні // Історія Українського Козацтва. Нариси: У 2 Т. / Редкол.: В.А. Смолій (відп. ред.) та ін. - К.: Вид. дім КМА, 2007. - Т.ІІ. - С.478-488. (Особисто автору належить 50%). б) статті у наукових фахових виданнях: 3. Задунайський В. Пантелюк М. Історія відродження українського козацтва на Донеччині (1988-1998) // Схід. - Донецьк, 2000. - №1. - С.41-48. (Особисто автору належить 85%. - С.41-46, 48).
4. Задунайський В. Вплив українських військово-лицарських традицій на козацький устрій минулих часів і сьогодення // Схід. - Донецьк, 2001. - №4. - С.57-60.
5. Задунайський В. “Донецький курінь” - осередок відродження українських козацько-лицарських традицій в Донецьку // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - Вип.18. - Київ - Донецьк: Вид-во ДОННУ, 2001. - С.255-261.
6. Задунайський В. Роль козацько-лицарської спадщини у визначенні української національної ідеї // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2002. - № 4. - С.80-85.
7. Задунайський В. Історичний огляд впливу військово-лицарського мистецтва на українські козацькі прізвища минулих часів та сьогодення // Історичні і політологічні дослідження. / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк, 2002. - №2. - С.159-166.
8. Задунайський В. Вплив козацьких військових традицій на становлення Збройних Сил Української Держави Гетьмана П. Скоропадського // Історичні і політологічні дослідження. / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк, 2003. - №3/4. - С.98-104.
9. Задунайський В. Використання козацьких військових традицій у легіоні “Українські Січові Стрільці” // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2003. - №1. - С.136-142.
10. Задунайський В. Відродження української козацької спадщини Вільним Козацтвом: аналіз-співставлення з історичними та тогочасними козацькими формуваннями // Наукові записки Тернопільського ДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. М.М. Алексієвця. - Вип.3. - Тернопіль: ТДПУ, 2003. - С.107-110.
11. Задунайський В. Бойова підготовка європейської кінноти та козаків (кінець ХІХ ст. - початок ХХ ст.) // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип.VIII. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2004. - С.135-143.
12. Задунайський В. Пріоритетність збереження козацького військового товариства перед звязком із певною територією чи політичним та релігійним патронатом // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2004. - №1. - С.31-34.
13. Задунайський В. Козацькі учбові збори початку ХХ ст. - центри вишколу з козацького військового та бойового мистецтва // Український історичний збірник / Гол. ред. В. Смолій. - Вип.7. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2004. - С.268-279.
14. Задунайський В. Бойовий вишкіл Червоної кінноти 1920 - 1930-х рр. XX ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького Державного університету. - Вип.ХІХ. - Запоріжжя, 2005. - С.244-247.
15. Задунайський В. Володіння холодною зброєю в польській та козацькій кавалерії під час Першої світової війни // Схід. - Донецьк, 2006. - №3. - С.70-73.
16. Задунайський В. Традиційне бойове мистецтво українських козаків та сучасне козацьке відродження на Донеччині // Нові сторінки історії Донбасу: Зб. статей. - Кн. 12 / Гол. ред. З.Г. Лихолобова. - Донецьк: Вид-во ДОННУ, 2006. - С.187-194.
17. Задунайський В. Історичний огляд вишколу європейської кінноти з володіння холодною зброєю в 20-30-х рр. ХХ ст. та козацькі традиції // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т.52. - Вип.39. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. - С.67-72.
18. Задунайський В. Використання українських військово-козацьких традицій під час ІІ Світової війни // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк, 2006. - №1/2. - С.174-182.
19. Задунайський В. Використання “лави” козацькою і польською кавалерією напередодні та під час Першої світової війни // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип.ХІІ. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - С.262-267.
20. Задунайський В. Вплив козацької спадщини на розвиток військового вишколу української кінноти на початку 20-х рр. ХХ ст. // Схід. - Донецьк, 2006. - № 6. - С.81-83.
21. Задунайський В. Порівняння основ кінної підготовки українських козаків та кавалеристів Війська Польського і Червоної армії // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2006. - №4. - С.59-65.
22. Задунайський В. Бойова підготовка української кінноти в 1922 р. у військових таборах на території Польщі: вишкіл у володінні пікою // Наукові праці історичного факультету Запорізького Державного університету. - Вип. ХХ. - Запоріжжя, 2006. - С.210-214.
23. Задунайський В. Військово-кавалерійська підготовка молоді в СРСР та Польщі у міжвоєнні часи та козацька спадщина // Український селянин: Зб. наук. праць / За ред. А.Г. Морозова. - Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2006. - Вип. 10. - С.167-171.
24. Задунайський В. Військово-козацька спадщина та бойовий вишкіл кавалерії на межі ХІХ-ХХ ст. у працях європейських військових фахівців та науковців кінця ХІХ - 30-х рр. ХХ ст. // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк, 2006. - №3/4. - С.37-41.
25. Задунайський В. Вплив української спадщини на військово-організаційну систему Кубанського козацького війська // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк, 2007. - №1/2. - С.24-28.
26. Задунайський В. Проблеми трансформації бойового мистецтва українських козаків у спортивно-мистецькому напрямку за новітніх часів // Бористен. - Дніпропетровськ, 2007. - №2. - С.35-36; №3. - С.25-28.
Публікації, в яких додатково відображені результати дисертаційного дослідження: 27. Задунайський В. Козацько-лицарське мистецтво - сутність української козацької спадщини // Донецький Вісник НТШ. - Т.1. - Донецьк: Український культурологічний центр, 2001. - С.76-80.
28. Задунайський В. Родові козаки і сучасне відродження української козацької спадщини // Запорозька Старовина. - Вип.2. - Київ - Запоріжжя: Вид-во ВАТ “МОТОРСІЧ”, 2002. - С.287-296.
29. Задунайський В. Особливості відродження козацьких військово-лицарських традицій на Донеччині і на Дону // Донецький Вісник НТШ. - Т. 8. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. - С.155-161.
30. Задунайський В. Шабля у тренованій руці // Нащадки козаків у Донбасі: нариси / Упоряд. А.З. Дідова. - Донецьк: Донбас, 2005. - С.276-280.
31. Задунайський В. Військові традиції українських козаків на Донеччині // Роль козацтва в історії Донецького регіону. Зб. статей / За ред. О.І. Чернишової. - Донецьк: “Каштан”, 2006. - С.14-22.
34. Задунайський В. Донецьке історико-етнографічне товариство “Курінь” - первісток українського молодіжного культурно-просвітницького руху на Донеччині // Музейні засоби з народознавства: Матеріали обласного семінару / За ред. Т.В. Ілляшенко. - Донецьк: ДОКМ, 1998. - С.8-10.
35. Задунайський В. Козацько-лицарське бойове мистецтво - складова українського відродження в контексті обєднання Німеччини як одного з виявів загального європейського піднесення 90-х рр. ХХ ст. // “Объединение Германии в контексте мировой истории и культуры”: Материалы международной научной конференции. - Донецк: КП “Центр Поддержки Бизнеса”, 2000. - С.131-133.
36. Задунайський В. Лицарсько-спортивне товариство “Козацька Вежа” як форма виховання етно-національної ідентифікації молоді // “Роль студентства, як авангардної групи в розбудові Української держави”: Збірник статей Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Донецьк: “Східне Українське Братство”, 2001. - С.36-39.
37. Задунайський В. Рангово-посадова система та її позначення на військовій уніформі українських збройних сил (1917-1920 рр.): поєднання історичної козацької спадщини з новітніми впливами німецької та австро-угорської військових систем // Немцы Приазовья и Причерноморья: история и современность (к 200-летию переселения): Материалы международной научной конференции. - Донецк: “Алекс”, 2003. - С.290-297.
38. Задунайський В. Відродження козацько-лицарських традицій в сучасній Україні // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Збірник наукових статей. Частина 3. - Чернівці: Рута, 2005. - С.315-318.
39. Задунайський В. Соборницький зміст відродження козацьких військових традицій в Україні за новітніх часів // “Знаки питання в історії України: українська історія у європейському контексті”: Збірник матеріалів ІІ Міжнародної конференції. - Ніжин: Вид-во НДУ ім. М.Гоголя, 2005. - С.159-162.
40. Задунайський В. Бойове мистецтво українських козаків як прояв військової традиції // Праці наукової конференції ДОННУ за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр. Секція історичних наук. - Донецьк: Вид-во ДОННУ, 2005. - С.32-33.
41. Задунайський В. Використання української пісенної спадщини та козацького бойового мистецтва під час викладання спецкурсів з історії України // “Тенденції та перспективи сучасної університетської освіти”: Матеріали науково-методичної конференції Донецького національного університету / За ред. акад. НАН України В.П. Шевченка. - Донецьк: ТОВ “Юго-Восток, Лтд”, 2006. - С.212-214.
42. Методичні вказівки та рекомендації до вивчення спецкурсу “Історія Українського Козацтва” / Склав В. Задунайський. - Донецьк: “Східний часопис”, 2000. - 13 с.
43. Ерашов В., Задунайский В. Пособие по казачьему боевому искусству. - Ростов-н/Д.: Гефест, 2003. - 135 с. (Особисто автору належить 30 %. - С.35-53, 80-110).
44. “Із козацької минувшини” (спогади українських кубанських козаків) / Ред., вступ. слово та упоряд. В.В. Задунайського. - Донецьк: ООО “Норд Компьютер”, 2006. - 32 с.