Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII – XVIII ст.: еволюція взаємовідносин - Автореферат

Київ з його численними святинями - церквами та монастирями займає особливе місце у соціосакральному просторі України. Межигірський та Св.-Софійський монастирі відігравали основну роль у формуванні церковного укладу ВЗН. Запорожці обрали його своїм парафіяльним монастирем, з Межигіря на Січ регулярно надсилалося духовенство, цей монастир отримав найбільше переваг у використанні економічних потужностей низового Самарського монастиря. Менше приділено уваги іншим київським обителям - Києво-Печерському Успенському, Пустинно-Миколаївському, Михайлівським (Золотоверхому та Видубицькому), Богоявленському Братському, Кирилівському, Петро-Павлівському монастирям, які не брали участі в управлінні Церквою на території ВЗН, що зумовило однобічність їх стосунків з Запорожжям (збір милостині, прийом паломників тощо). У відповідності з поставленою метою автор планує вирішити наступні завдання: монастир релігійність козак січ встановити рівень опрацювання теми в історіографії та визначити головне коло й особливості джерел, на базі яких можливе розкриття теми;Першими дослідниками історії Церкви на Запорожжі були Катеринославські єпископи Гавриїл (Розанов) та Феодосій (Макаревський). Водночас у Києві упродовж ХІХСТ. зявляються перші партикулярні історії Софійського, Межигірського та інших монастирів. У цьому річищі дослідники Церкви особливу увагу приділили історії Межигірського “козацького” монастиря та участі козацтва у відновленні православної ієрархії. Ці видання містили різноманітні дослідження й джерела з історії Церкви і монастирів. Він присвятив окремі нариси Видубицькому і Межигірському монастирям, заснуванню Богоявленського братства, участі гетьмана Сагайдачного у відновленні православної ієрархії.Навпаки, саме позиція низового козацтва дозволила межигірцям утвердити ставропігію у 1620 і 1687 - 1688 рр. Основними причинами обрання низовими козаками Межигіря, як парафіяльного монастиря у XVII ст. були: місцезнаходження обителі (не в самому Києві, а біля Києва); прикордонне положення після Андрусівського перемиря, подібне до січового (зберігалося протягом другої половини XVII - XVIIICT.) і фактор ролі особи настоятеля. У 1734 - 1735 рр. архімандрит Іродіон Жураховський, який сам бував на Січі, повернув Запорожжя під духовну опіку монастиря. Відносини з козаками були вигідними для межигірців, адже монастир підвищив свій авторитет у середовищі київських обителей і отримав економічні вигоди від збору милостині на Січі і використання угідь приписного Самарського монастиря. Межигірські архімандрити “ділилися” своєю духовною владою на Запорожжі з Київськими митрополитами, оскільки певні функції були поза компетенцією монастиря (наприклад, висвята духовенства та видача антимінсів для нових церков). По мірі залюднення запорозьких земель в часи Нової Січі і появи там приходського (білого) духовенства зростає значення Києво-Софійського кафедрального монастиря в управлінні Церквою у ВЗН.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У висновках підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист: - аналіз історіографії проблеми свідчить про недостатність її висвітлення в історичній науці. Опрацьований комплекс джерел та наявної літератури є репрезентативним і дає можливість дослідити тему та розвязати поставлені завдання.

- Межигірський монастир протягом XVII - XVIII ст. неодноразово змінював свій статус у Київській мирополії. Відповідно, ставропігія як така не є першопричиною особливого “парафіяльного” статусу Межигірського монастиря по відношенню до Запорозької Січі. Навпаки, саме позиція низового козацтва дозволила межигірцям утвердити ставропігію у 1620 і 1687 - 1688 рр. Основними причинами обрання низовими козаками Межигіря, як парафіяльного монастиря у XVII ст. були: місцезнаходження обителі (не в самому Києві, а біля Києва); прикордонне положення після Андрусівського перемиря, подібне до січового (зберігалося протягом другої половини XVII - XVIIICT.) і фактор ролі особи настоятеля. ВЗН стало парафією монастиря у 1672 - 1688 рр. за сприяння енергійного ігумена Феодосія Васковського. У 1734 - 1735 рр. архімандрит Іродіон Жураховський, який сам бував на Січі, повернув Запорожжя під духовну опіку монастиря.

- Звязки Межигіря і ВЗН послідовно розвивалися протягом XVII - початку XVIIICT. і набули довершеності в часи існування Нової Січі (1734 - 1775рр.). Відносини з козаками були вигідними для межигірців, адже монастир підвищив свій авторитет у середовищі київських обителей і отримав економічні вигоди від збору милостині на Січі і використання угідь приписного Самарського монастиря. Через своїх представників, - начальників січових церков і самарських настоятелів, - межигірські архімандрити контролювали церковне життя січовиків і сприяли утвердженню на Запорожжі загальноімперського духовного законодавства.

- Межигірські архімандрити “ділилися” своєю духовною владою на Запорожжі з Київськими митрополитами, оскільки певні функції були поза компетенцією монастиря (наприклад, висвята духовенства та видача антимінсів для нових церков). По мірі залюднення запорозьких земель в часи Нової Січі і появи там приходського (білого) духовенства зростає значення Києво-Софійського кафедрального монастиря в управлінні Церквою у ВЗН. В останній рік існування Запорозької Січі духовне життя ВЗН через Старокодацьке духовне правління і січового архімандрита Володимира Сокальського повністю підпорядковане Київським митрополитам. Інші київські монастирі (Печерський, Михайлівські Золотоверхий і Видубицький, Слупський, Братський, Петро-Павлівський, Катерининський Грецький) не брали участі в управлінні Церквою на Запорожжі.

Влада Кошу над духовенством полягала в ініціативі заснування нових храмів і праві висилати "недостойних" монахів і священників з території Запорозьких Вольностей, причому ці дії узгоджувалися з вищою духовною владою у Києві. Модель управління Церквою на Запорожжі була побудована за традиціями і законами, які існували в Київській єпархії у XVII - XVIII ст.

- Серед запорожців, як загалом по Україні, була традиція їздити і ходити до Києва на богомілля. З-поміж усіх київських святинь найшановнішими були Межигірський і Миколо-Пустинський монастирі. Однак загалом, масового паломництва запорожців до святинь (і не лише київських) документи не фіксують.

Постриг козацтва у ченці в XVIII ст. був законодавчо обмежений. В усіх київських монастирях, навіть у “козацькому” Межигірському, кількість козаків-пострижеників була дуже малою, а колишніх запорожців і поготів. Отже, серед старих запорожців не було усталеного звичаю доживати свій вік у київських монастирях. Загалом, релігійна свідомість запорозьких козаків, їх ставлення до Церкви і духовенства нічим не вирізнялося від решти нижчих прошарків населення України. На Запорожжі було тільки кілька своєрідних релігійних практик зумовлених низькою заселеністю території (велика кількість мандрівних ченців, похідні церкви, “дикі” попи).

Твердження про виключно глибоку релігійність запорожців сформувалося під впливом некритичного використання оповідних джерел (легенд, переказів, спогадів) істориками козацтва у ХІХ ст., а також під впливом патріотичних художніх творів доби романтизму (вірші Т.Шевченка, роман П.Куліша “Чорна рада” та ін.).

ПУБЛІКАЦІЇ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ, ЯКІ ВІДОБРАЖАЮТЬ РЕЗУЛЬТАТИ І ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Поменник Межигірського монастиря: спроба системного аналізу // Просемінарій: Медієвістика. Історія Церкви, науки і культури / Ред. Василій Ульяновський - К.: Київський Національний університет ім.Тараса Шевченка, 2000. - Вип.4. - С.80-100.

2. Ставропігія Києво-Межигірського монастиря: спроба компаративного аналізу // Просемінарій: Медієвістика. Історія Церкви науки і культури культури / Ред. Василій Ульяновський - К.: Київський Національний університет ім.Тараса Шевченка, 2003. - Вип.5. - С. 165-191.

3. Межигірський монастир і Запорозька Січ // Київська старовина. - 2003. - № 3. - С. 21 - 44.

4. Начальники січових церков (До історії церковного устрою Нової Січі) // Український археографічний щорічник. Нова серія / Ред. кол. П.Сохань, Я.Дашкевич, О.Маврін та ін. - Київ - Нью-Йорк: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України. - 2004. - Вип. 8/9. - С.566 - 596.

5. Межигірський монастир і Нова Січ (1734 - 1775 рр.) // Нові дослідження памяток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей / Ред. кол. Телєгін Д.Я., Бондаренко І.П., Заремба С.З., Івакін Г.Ю. та ін. - К.: Українське товариство охорони памяток історії та культури, 2001. - Вип. 10. - С. 142-148.

6. Києво-Софійський катедральний монастир і Нова Січ // Нові дослідження памяток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей / Ред. кол. Бондаренко І.П., Заремба С.З., Івакін Г.Ю. та ін. - К.: Українське товариство охорони памяток історії та культури, 2002. - Вип. 11. - С. 148-152.

7. Поменники у фондах Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника // Могилянські читання 2002 року: Збірник наукових праць: Музейна справа в Україні на зламі тисячоліть / Ред. рада: В.М.Колпакова, В.С.Горський, І.В.Жиленко та ін. - К.: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2003. - С. 267 - 273.