Політична ситуація та система нового державного управління напередодні введення радянських військ в Афганістан. Вторгнення СРСР в Демократичну Республіку Афганістан. Діяльність афганської опозиції в ході війни. Військові дії на основних етапах війни.
Аннотация к работе
Вони були наслідком нестерпної капіталістичної еволюції Афганістану, яка загострила до меж, особливо починаючи з 60-х років, давно назрілі в країні соціально-економічні, політичні, ідеологічні, релігійні, етнонаціональні та інші протиріччя. В такій непростій внутрішньополітичній ситуації на арену суспільно-політичної боротьби вийшли численні опозиційні течії та угруповання, кожне з них пропонувало свою програму заходів і дій, щоб вивести країну із глибокої соціально-економічної та політичної кризи, покінчити з кричущою віковою відсталістю, убозтвом і невіглаством більшості населення і прилучити його до плодів світової цивілізації. Серед різношерстої опозиції найбільшою активністю, організованістю та впливом у політизованих колах афганського суспільства користувалися ліві сили та їх угруповання. Всі суспільно-політичні рухи та угруповання, які діяли в країні, не були (і не могли бути) вільними від зовнішнього впливу.Саме офіцери, які повернулись із СРСР, були першими марксистами, що прагнули захопити владу і здійснити соціальні перетворення. Поряд із військовиками на політичну арену вийшла університетська молодь, яка щиро прагнула вирвати країну з лабет відсталості та бідності. В державі утворилося два угруповання - комуністів та ісламістів, які поставили собі за мету збройним шляхом захопити владу. В країні в міру її капіталізації появилися і ставали дедалі гострішими проблеми пауперизації широких верств населення, зайнятості і масової міграції сільських мешканців у міста і, як результат цих процесів, посилення соціальної напруженості в суспільстві. На кінець 70-х років Афганістан за рівнем економічного розвитку займав 108 місце серед країн, що розвиваються.Афганська збройна опозиція у складі шести найбільших угруповань (Ісламської партії Афганістану на чолі з Г.Хекматьяром, Ісламського товариства Афганістану, Руху ісламської революції Афганістану, Національного ісламського фронту Афганістану, Національного фронту порятунку Афганістану та Ісламської партії Афганістану на чолі з М.Ю.Халесом) організаційно склалася в 1976-1979 роках, тобто ще до введення радянських військ в Афганістан. На плацдарм “війни” проти ДРА було перетворено й Іран. Перші озброєні групи афганської опозиції для ведення партизанської війни проти кабульського режиму було закинуто в Афганістан з пакистанської території у травні 1978 року, тобто через місяць після приходу лівого режиму до влади. Отже, факти свідчать про те, що громадянська війна в Афганістані почалась ніяк не з моменту введення радянських військ у цю країну, як нерідко твердять деякі видання, а значно раніше і була звязана з внутрішньоафганськими чинниками, і з глобальною ідеологічною конфронтацією двох світових систем того часу, намірами певних зовнішніх сил повернути розвиток суто внутріафганських подій в потрібне для ідеологічних та геополітичних інтересів цих країн русло[4, c. 27 квітня 1978 р. військові, члени ліворадикальної Народної демократичної партії Афганістану (НДПА), здійснили переворот.Афганістан був приречений на соціальні зміни.Серед багатоликого опозиційного руху Афганістану напередодні і після повалення монархії велику популярність та вплив у колах політизованої міської громадськості, особливо у молодшого та середнього офіцерства армії, мали ліві організації та угруповання. НДПА, прийшовши до влади у квітні 1978 року, висунула широку програму реформ і перетворень в країні та суспільстві. Серед них передбачалися: перебудова основ влади та управління, оновлення державного апарату, створення нової політичної системи суспільства, реорганізація та зміцнення збройних сил, проведення земельної реформи, впорядкування сімейно-побутових стосунків та усунення з життя суспільства найбільш архаїчних норм та звичаїв, ліквідація неписьменності в країні, вирішення національного питання. Було вжито заходів щодо коригування основ зовнішньополітичного курсу ДРА відповідно до нової політичної та ідеологічної орієнтації кабульського режиму і нової міжнародної обстановки, що склалася навколо Афганістану. Їхньому режимові, що називав себе “народно-демократичним” і спочатку дістав підтримку широких верств населення, не вдалося, незважаючи на добрі наміри, здійснити більшість з проголошених ним гасел як через обєктивні внутрішні та зовнішні чинники, так і в результаті його грубих соціально-політичних та економічних прорахунків і помилок, некомпетентності і поспіху, волюнтаризму і субєктивізму.
План
ЗМІСТ
ВСТУП
1. ВТОРГНЕННЯ СРСР В ДЕМОКРАТИЧНУ РЕСПУБЛІКУ АФГАНІСТАН: ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ ТА СИСТЕМА НОВОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ.
2. ЗБРОЙНА ІНТЕРВЕНЦІЯ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ ВІЙНИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вывод
Афганістан був приречений на соціальні зміни.Серед багатоликого опозиційного руху Афганістану напередодні і після повалення монархії велику популярність та вплив у колах політизованої міської громадськості, особливо у молодшого та середнього офіцерства армії, мали ліві організації та угруповання. Саме вони забезпечили М.Дауду і звязаним з ним ліберально-буржуазним колам країни повалення монархії та запровадження республіканського ладу. Однак цей союз виявився неміцним. Конфлікт між ними призвів до антидаудівського збройного повстання у квітні 1978 р. та приходу до влади лівих радикалів.
НДПА, прийшовши до влади у квітні 1978 року, висунула широку програму реформ і перетворень в країні та суспільстві. Серед них передбачалися: перебудова основ влади та управління, оновлення державного апарату, створення нової політичної системи суспільства, реорганізація та зміцнення збройних сил, проведення земельної реформи, впорядкування сімейно-побутових стосунків та усунення з життя суспільства найбільш архаїчних норм та звичаїв, ліквідація неписьменності в країні, вирішення національного питання. Було вжито заходів щодо коригування основ зовнішньополітичного курсу ДРА відповідно до нової політичної та ідеологічної орієнтації кабульського режиму і нової міжнародної обстановки, що склалася навколо Афганістану.
Однак правління Таракі-Аміна призвело до трагедії для багатостраждального Афганістану і для самих лідерів. Їхньому режимові, що називав себе “народно-демократичним” і спочатку дістав підтримку широких верств населення, не вдалося, незважаючи на добрі наміри, здійснити більшість з проголошених ним гасел як через обєктивні внутрішні та зовнішні чинники, так і в результаті його грубих соціально-політичних та економічних прорахунків і помилок, некомпетентності і поспіху, волюнтаризму і субєктивізму.
Здійснюючи обєктивно назрілі реформи і перетворення, вона сліпо дотримувала радянських стереотипів їх здійснення без будь-якого врахування специфіки своєї країни, рівня її соціально-економічного і політичного розвитку і менталітету народу. Найбільш згубними для долі країни і суспільства стали бездумна політика і практика “забігання наперед”, висування явно нереальних завдань з соціалізації афганського суспільства, яке ще не позбулося пережитків феодальних і дофеодальних відносин та родоплемінної організації. Партійно-номенклатурна еліта привласнила собі верховні повноваження в управлінні країною і суспільством, а партійні органи, створені на всіх рівнях адміністративної системи і в усіх відомствах, були наділені державними функціями. Підміна партійними функціонерами органів державної влади в центрі і на місцях призвела до дезорганізації управління країною.
НДПА позбавила себе підтримки з боку широкої демократичної і патріотично настроєної громадськості країни і таким чином поставила себе в становище самоізоляції. Відповідальність за трагедію Афганістану, яка розтяглась на десятиріччя і призвела до втрати афганською державою територіальної цілісності і вже коштувала її народові величезних людських та матеріальних втрат, лежить як на лівому кабульському режимові та афганській збройній опозиції, так і на Радянському Союзі, країнах Заходу, Китаї та консервативних режимах регіону, які зробили Афганістан полігоном, а афганський народ заложником ідеологічної конфронтації двох світових систем і своїх корисливих геополітичних інтересів.
Список литературы
1. Народно-демократическая партия Афганистана у власти. Время Тараки-Амина (1978-1979 гг.). Симферополь: Издательство Симферопольского государственного университета, 1999. 359 с.
2. Афганистан: страна, люди, общество. Симферополь: Издательство Международного Таврического эколого-политологического университета, 1995. 120 с.
3. Алексєєв Ю. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. К.: Каравела, 2006. 239 с.
4. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. К.: Знання, 2002. 565 с.
5. Вооруженные силы Афганистана в 1919-1977 гг. // История вооруженных сил Афганистана. 1747-1977 / Ю.В.Ганковский, А.И.Полищук, М.Ф.Слинкин, В.В.Луков / Под ред. Ю.В.Ганковского. М.: Наука, 1985. Глава 4, с.86-169; глава 5, с.170-178; послесловие, с.179-191, 200-204.