Герої війни 1812 року: Багратіон П.І., російський полководець Кутузов, Давидов Д.В. Основні події війни 1812: головні причини, початок та перші етапи, Бородіно, визначення наслідків та значення в історії. Декабристський рух на Україні, його результати.
Аннотация к работе
Вітчизняна війна 1812 року Введення Тема війни, на мій погляд - завжди одна з найбільш хвилюючих. Вітчизняна війна 1812 року є обєктом особливої уваги, як і Велика Вітчизняна Війна. Саме в такі переломні моменти, коли вирішується доля країни, піднімаються широкі верстви населення і проявляється справжня заслуга, героїзм російського народу. Російська імперія спромоглася, на власне щастя, стати міцнішою і сильнішою структурою. Найтяжчим виявився перший удар, коли у 1812 р. на Росію напала 640-тисячна армія Наполеона. На Україні наслідки навали були порівняно невеликими. У своїй переважній більшості українці охоче відгукнулись на заклик царя піднятися на війну. Багато царських офіцерів, які брали участь у наполеонівських війнах в Європі, зазнали впливів політичних інститутів і цінностей Заходу й стали їхніми прибічниками. Західна Волинь (Ковельський, Володимирський, Луцький і частина Дубенського повітів) була єдиним регіоном України, що їх зайняла наполеонівська армія. Політичні плани французького імператора щодо України в період підготовки російської кампанії 1811-12 передбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини: Правобережна Україна відходила до Великого Герцогства Варшавського (без Волині, яка була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, т.зв. «наполеоніди» під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольтом дОтерівом і Г.М. де Монгейяром). Одна з них мала існувати в межах Чернігівщини і Полтавщини, друга «наполеоніда» - на Південній Україні в межах Катеринославщини, Донечини, Херсонщини, Таврії і Криму, Українське дворянство було незадоволене планами Наполеона стосовно передачі Правобережжя Польщі і це зумовило його лояльне ставлення до російської влади під час воєнної кампанії Наполеона у Росії. Частина українських дворянських кіл, яка притримувалася проросійської орієнтації, сприяла формуванню козацьких кавалерійських частин на допомогу регулярній російській армії (всього було сформовано 22 полки загальною чисельністю бл. Герої війни 1812 року 1.1 Багратіон Петро Іванович (1765-1812) полководець війна бородіно декабристський Князь з грузинського царського дому Багратіоні. У 1839 році з ініціативи Д.В. Давидова його прах перевезли на Бородінський поле і з почестями похований на батареї Раєвського. 1.2 Російський полководець Кутузов (Голенищев-Кутузов) Михайло Іларіонович (1745-1813) У 1759 році закінчив зєднану артилерійську та інженерну дворянську школу. За його наполяганням на військовій раді у Філях було вирішено залишити Москву, що дало возможость зберегти сили, отримати підкріплення, а в подальшому - витіснити наполеонівські війська з Росії, практично знищивши їх. За перемогу над Наполеоном Кутузову був подарований титул ясновельможного князя Смоленського. До того ж російські війська були розділені: 1-а Західна армія під командуванням військового міністра генерала від інфантерії М.Б. Барклая де Толлі (110 - 127 тисяч чоловік при 558 гарматах) розтягнулася більш ніж на 200 кілометрів від Литви до Гродно в Білорусії, 2-я Західна армія на чолі з генералом від інфантерії П. І. Багратіоном (45 - 48 тисяч осіб при 216 гарматах) займала лінію до 100 кілометрів на схід від Білостока; третій Західна армія генерала від кавалерії О.П. Тормасова (46 000 чоловік при 168 гарматах) стояла на Волині у Луцька. Враховуючи величезні розміри і потужність Росії, Наполеон планував завершити кампанію за три роки: у 1812 році оволодіти західними губерніями від Риги до Луцька, в 1813 році - Москвою, в 1814 році - у Санкт-Петербургом.