Козацтво в середині XVI-XVII ст.; заслуга гетьмана П. Сагайдачного в організації українського війська: переможні Московський і Османський походи, Куруківська війна, здобуття Кафи. Внутрішні протиріччя в козаччині як причина поразки у боротьбі з поляками.
Аннотация к работе
Частина козаків покинула зброю й вернулася до міст. Запорожці ж пішли на Низ, у запорозькі степи. Гетьманували в ті часи: Гнат Василевич 1596-1597 р., Тихон Байбуза, представник поміркованої партії, що хотіла утримати військо в ладі, І598 р. противником його був Федір Полоус, з партії наливайківців. Але незабаром на Польщу впали знову війни з усіх боків і козацьке військо найшло собі новий прибуток. Гетьман Самійло Кішка ходив 1600 р. з 4000 козаків на Молдову й під Плоєштами добув ворожі становища. Із Димитрієм Самозванцем 1604 р. ходило під Москву 12000 козаків. Пізніше на поклик короля Жиґмонта в московський похід з’явилося 40000 запорожців, - трохи, що не з усім кошем із Запорожжя вийшли«. Розбещені ватаги всяких своєвільників проходили Литву, Білу Русь, Україну, нападали на міста, нищили села, поводилися скрізь як у ворожій землі. Що ця анархія та самоволя не опанувала й запорозького війська, в тому була заслуга гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного, одного з найбільших організаторів українського війська. Під його особистим проводом ішли славні походи Чорним Морем на Крим, Малу Азію, а то й Царгород і ці походи розголосили козацьке ім’я по всьому світі.