Дослідження механізму створення інтертекстуальної іронії як орієнтира для перекладача. Відтворення в цільовому тексті контрасту між тональностями метатексту й прототексту, що зіставляються через алюзію, залишивши можливість "наївного" прочитання.
Аннотация к работе
Зміна орієнтирів, що відбулася в перекладознавстві за останні два десятиріччя, була повязана із загальними тенденціями в гуманітаристиці й вивела на перший план культурно-зумовлені проблеми перекладу, до яких належать інтертекстуальність та іронія. Актуальність дисертації зумовлена, з одного боку, тенденціями розвитку сучасної світової культури, зокрема підвищеною інтертекстуальністю та іронічністю постмодерної літератури й мистецтва загалом, а з іншого - посиленою увагою сучасного перекладознавства до культурно-зумовлених проблем перекладу, до яких належать інтертекстуальність та іронія. Дослідження виконано в межах комплексної наукової теми кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка: “Удосконалення методики викладання перекладознавчих дисциплін як фахових на відділі англо-українського перекладу” (номер держреєстрації 0108U006463), а також держбюджетної теми: “Український художній переклад як націєтворчий чинник: до історії української перекладної літератури” (номер держреєстрації 0106U001279), які затвердило Міністерство науки і освіти України. розглянути можливі способи відтворення інтертекстуальної іронії в англомовних творах, що не перекладені українською мовою, і проаналізувати ефективність різних стратегій у контексті цільової культури; Дослідження має практичну цінність для перекладачів, оскільки пропонує чіткий підхід до інтерпретації інтертекстуальних посилань у тексті-джерелі та алгоритм пошуку оптимальних стратегій відтворення інтертекстуальної іронії в українських перекладах в контексті української культури.Перекладачеві такий підхід дає величезну свободу - якщо автор “умер”, а оригінал більше не вважається ні священним, ні авторитетним джерелом, то перекладач може грати з ним, як йому заманеться. При інтерпретації тексту з інтертекстуальними посиланнями перекладач, на відміну від звичайного читача, має керуватися не субєктивними асоціаціями, а смислами компонентів тексту як семіотичних одиниць у контексті культури-джерела (Б. Отже, при перекладі інтертекстуальних посилань перекладач може розраховувати на відносну ознайомленість цільової аудиторії з конкретним твором-прототекстом, якщо його переклад належить до шкільної програми в цільовій культурі. З таким висновком важко погодитися, оскільки він, по суті, абсолютизує постструктуралістську тезу про субєктивність усіх інтерпретацій тексту, а отже знімає з перекладача будь-які зобовязання і перед автором, і перед цільовою аудиторією й спростовує саме поняття “переклад”. Еліота та інших маловідомих в Україні авторів в українському перекладі доцільно пояснити в примітках, а в тексті зацитувати опубліковані українські переклади відповідних творів, зазначивши перекладача й джерело, задля популяризації цих перекладів в Україні.Орієнтиром для перекладача тексту з інтертекстуальною іронією може бути механізм створення цієї іронії: інтертекстуальна іронія виникає при зіставленні двох різних за тональністю текстів, що містять спільний елемент - фразу, уривок, сюжетну лінію тощо - який функціонує як алюзія метатексту на прототекст. Отже, щоб зберегти в перекладі інтертекстуальну іронію, треба відтворити контраст між тональностями метатексту й прототексту, що зіставляються через алюзію, водночас залишивши можливість “наївного” прочитання. При інтерпретації тексту з інтертекстуальними посиланнями доречно застосовувати семіотичний підхід - тобто орієнтуватися на національно-культурні смисли інтертекстуальних посилань як знаків і, відповідно, відтворювати ці смисли в цільовому тексті з урахуванням контексту цільової культури. Більшість українських перекладів прецедентних текстів англійської та американської культур не належать до прецедентних текстів української культури, що істотно ускладнює завдання відтворення інтертекстуальної іронії в українському перекладі. Якщо твір, що служить прототекстом для створення інтертекстуальної іронії, не перекладений цільовою мовою, то в перекладі варто намагатися відтворити принаймні стилістичний контраст між прихованою цитатою та основним текстом, або замінити оригінальну алюзію алюзією на твір, що присутній у цільовій культурі, або ж пожертвувати інтертекстуальністю і відтворити в цільовому тексті лише функцію конкретної алюзії, тобто іронію.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
1. Інтертекстуальна іронія в сучасних англомовних прозових творах створюється переважно посиланнями на прецедентні тексти культури; отже, ця іронія доступна й зрозуміла більшості читацької аудиторії оригіналів.
2. Орієнтиром для перекладача тексту з інтертекстуальною іронією може бути механізм створення цієї іронії: інтертекстуальна іронія виникає при зіставленні двох різних за тональністю текстів, що містять спільний елемент - фразу, уривок, сюжетну лінію тощо - який функціонує як алюзія метатексту на прототекст. Ефект залежить від ступеня контрасту між тональностями метатексту й прототексту - від легкого відсторонення й заниження тону до цілковитої зміни смислу спільного елемента в новому контексті. Отже, щоб зберегти в перекладі інтертекстуальну іронію, треба відтворити контраст між тональностями метатексту й прототексту, що зіставляються через алюзію, водночас залишивши можливість “наївного” прочитання. Цільовий текст, як і оригінал, має бути когерентний уже “на поверхні”; глибші смисли мають бути неочевидними й доступними лише для інтертекстуально-свідомих читачів.
3. При інтерпретації тексту з інтертекстуальними посиланнями доречно застосовувати семіотичний підхід - тобто орієнтуватися на національно-культурні смисли інтертекстуальних посилань як знаків і, відповідно, відтворювати ці смисли в цільовому тексті з урахуванням контексту цільової культури.
4. Прецедентність текстів, що служать прототекстами для створення інтертекстуальної іронії, - важливий чинник у перекладі. Національно-культурні смисли прецедентних текстів культури-джерела мають слугувати для перекладача орієнтиром при інтерпретації інтертекстуальних посилань.
5. Більшість українських перекладів прецедентних текстів англійської та американської культур не належать до прецедентних текстів української культури, що істотно ускладнює завдання відтворення інтертекстуальної іронії в українському перекладі.
6. Іронізуючи, англомовні автори цитують здебільшого найвідоміші фрагменти прецедентних текстів культури-джерела, що наблизилися до фразеологізмів, часто з іронічними конотаціями. Тим часом в українській культурі відповідні цитати з перекладів цих творів переважно маловідомі й не асоціюються чітко зі своїми джерелами - а тим паче, не стали фразеологізмами. Отже, цільові тексти з такими цитатами неминуче будуть асиметричними оригіналам: у цільовій культурі є значно менше “ідеальних читачів”, здатних відчитувати національно-культурні смисли оригінальних інтертекстуальних посилань і, відповідно, іронію. Так, опитування студентів четвертого й пятого курсів спеціальності “англо-український переклад” трьох українських університетів (ЛНУ ім. І. Франка, КНУ ім. Т. Шевченка і КНЛУ) засвідчило, що ця вікова й соціальна група не настільки ознайомлена з творами англійської літератури, які служать прототекстами для створення інтертекстуальної іронії в сучасній англомовній прозі, щоб розпізнавати цитати з українських перекладів цих творів і відчитувати їхні оригінальні національно-культурні смисли. Однак цитування перекладів творів-прототекстів усе ж підвищує шанси на впізнаваність алюзій у цільовому тексті й сприяє інтеграції цих перекладів у цільову культуру, а з іншого боку, часто дає змогу відтворити потрібні конотації і контраст між тональностями стилістичними засобами.
7. Недостатню семіотичніть алюзій на прецедентні тексти культури-джерела в перекладі доцільно компенсувати різними способами - від внутрішнього та зовнішнього маркування цитати до надання пояснення в примітці чи й заміни оригінальної алюзії іншим іронічним висловом, природнішим і прозорішим у контексті цільової культури, за умови що така заміна не тягне за собою інших важливих втрат і не спотворює оригінал. У примітках із зазначенням джерел прихованих цитат доцільно давати інформацію про українські переклади конкретних творів, якщо такі існують, і цитувати ці переклади задля їх популяризації.
8. Якщо твір, що служить прототекстом для створення інтертекстуальної іронії, не перекладений цільовою мовою, то в перекладі варто намагатися відтворити принаймні стилістичний контраст між прихованою цитатою та основним текстом, або замінити оригінальну алюзію алюзією на твір, що присутній у цільовій культурі, або ж пожертвувати інтертекстуальністю і відтворити в цільовому тексті лише функцію конкретної алюзії, тобто іронію.
9. Тонка інтертекстуальна іронія засвідчує ерудицію мовця, дотепність, іноді - аристократизм чи й снобізм і служить істотною деталлю в його психологічному образі. Тому особливо важливо зберігати цю іронію в перекладі мовлення персонажів. Утім, вибір перекладацьких стратегій для цього обмежений - недостатню семіотичність прихованих цитат у цьому випадку компенсувати доволі складно, не примітивізувавши мовлення. Якщо цитатний переклад інтертекстуальної іронії в мовленні персонажів неможливий чи неефективний, то стратегією “мінімального зусилля-максимального ефекту” може бути стилістичне маркування прихованої цитати, що вирізнятиме її як інший текст. Інша можлива стратегія - заміна оригінальної алюзії алюзією на інший прецедентний текст культури-джерела, що присутній у цільовій культурі через переклад. Заміну алюзії іронічною реплікою без інтертекстуальності належить розглядати в останню чергу, оскільки така стратегія зазвичай змінює, примітивізує, образ мовця, а це дуже істотна втрата при перекладі.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ
1. Камянець А. Рівні прочитання і перекладацька інтерпретація тексту / А. Камянець // Наукові записки. - Серія “Філологічна”. - Острог: Видавництво НАУ “Острозька академія”. - 2007. - №8.- С. 29-38.
2. Камянець А. Б. Роман з багатьма невідомими (Про труднощі відтворення мовної гри в перекладі) / Камянець А. Б., Некряч Т. Є. // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. - 2007. - №11. - С. 168-173. (Т. Некряч розробила загальну схему статті, А. Камянець здійснила перекладознавчий аналіз матеріалу).
3. Камянець А. Б. Філософія перекладу: від Біблії до постмодернізму / Камянець А. Б. // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 2007. - №19. - С. 85-90.
4. Камянець А. Б. Т. С. Еліот і Д. Лодж - стратегії відтворення інтертекстуальної іронії / А. Б. Камянець // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. - 2007. - №12. - С. 188-192.
5. Камянець А. Інтертекстуальна іронія: свято для обраних / А. Б. Камянець // Мовні і концептуальні картини світу . - 2008. - №24. - Ч. 2. - С. 19-25.
6. Камянець А. Інтертекстуальна іронія в романі В. Набокова “Лоліта”: проблеми перекладу / Анжела Камянець // Наукові записки Кірово градського державного педагогічного університету. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - 2009. - 81 (4). - С. 272-276.
7. Камянець А. Б. Обіцянка-цяцянка чи “варення на завтра”: труднощі перекладу інтертекстуальної іронії / А. Б. Камянець // Мовні і концептуальні картини світу. - 2009. - №25. - Ч. 2. - С. 12-18.