Відтворення англійських власних назв українською мовою на матеріалі творів художньої літератури - Курсовая работа

План Розділ 1. Власні назви як об’єкт сучасного мовознавства 1.1 Поняття власних назв та їх різновиди 1.2 Особливості транскодування англійських онімів українською мовою 1.3 Складнощі перекладу англійських власних назв та способи їх відтворення українською мовою Розділ 2. Відтворення англійських власних назв українською мовою на матеріалі творів художньої літератури 2.1 Елементи перекладацької стратегії щодо відтворення власних імен та назв на матеріалі роману Дж. Роулінг Гаррі Поттер та філософський камінь Висновок Список використаних джерел Розділ 1. За визначенням В. Виноградова, власні назви (оніми) - це слова, що називають дійсний чи вигаданий об’єкт, особу чи місцевість єдину в своєму роді [8, с.150]. М. Кочерган зазначає, що власні назви, на відміну від загальних, служать для виділення названого ними об’єкта з низки подібних, його індивідуалізації та ідентифікації [23, с.186]; і пропонує таку класифікацію власних назв: 1) антропоніми - імена людей; 2) топоніми - географічні назви; 3) теоніми - назви божеств; 4) зооніми - клички тварин; 5) астроніми - назви небесних тіл; 6) космоніми - назви зон космічного простору і сузір’їв; 7) хрононіми (квазівласні імена) - назви відрізків часу, пов’язані з історичними подіями; 8) ідеоніми - назви об’єктів духовної культури; 9) хрематоніми - назви об’єктів матеріальної культури; 10) ергоніми - назви об’єднань людей: товариства, організації тощо; 11) гідроніми - назви водоймищ (річки, озера, моря, болота); 12) етноніми - назви народів, етнічних груп [23, с.187]. На думку Д. Шмельова, основним аспектом розгляду природи найменування лексичними одиницями є лінгвосеміотичний, що ґрунтується на наступних теоретичних положеннях: 1) природна мова є знакова система особливого роду з подвійною структурацією її одиниць і із дворазовим їх позначенням - у системі номінативних засобів (первинне означення) і в якості або в складі предикативних одиниць у мові (вторинне означення); 2) людська мова як складне матеріально-ідеальне утворення поєднує у собі стосовно об’єктивної дійсності сімултану властивість позначення й відбиття; 3) психо-фізіологічною основою репрезентації об’єктивної дійсності словами є друга сигнальна система дійсності [41]. Класифікація власних назв, за О. Леоновичем, може бути проведена по предметній сфері, по позначуваним ними предметам: 1) назви осіб (ім’я, прізвище, по батькові); 2) імена (прізвиська) тварин, птахів тощо; 3) топографічні імена - річок, океанів, морів, заток, проток, озер, країн, гір, гірських хребтів, міст, поселень, парків, вулиць, доріг тощо.; 4) імена будинків, установ, пароплавів, літаків і інших засобів пересувань; 5) назви книг, журналів п’єс, музичних груп і виконавців тощо [26]. Л. Булаховський стверджує, що межа, що відокремлює загальні іменники від власних, звичайно, не абсолютна. У власних назвах, що не мають у силу своєї семантичної неповноцінності значеннєвої структури, а отже, асоціативних і структурних зв’язків по лінії змісту, матеріальна сторона словесного знака (його звучання або акустичний образ) здобуває більшу значимість, чим це має місце в іменах загальних. Скрипника [35], О. Карпенка [20], В. Німчука [30] та ін.) у теоретичних дискусіях навколо нової редакції Українського правопису. Наприклад, Бемберг Bemberg, Демпстер Dampster, Фенчер Fancher, Морленд Morland, Помфрет Pomfret, Рональдсон Ronaldson, Смарт Smart, Томкінс Tomkins. Ще С. Самійленко зазначав, що треба найпильнішу увагу віддавати фонетиці, а не орфографії слова.