Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з корисливих мотивів, розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства та правозастосовчої практики України по даній категорії справ. Специфічний кримінально-правовий зміст злочину.
Аннотация к работе
Невідємне право кожної людини на життя закріплено в ч.1 ст.6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 рік), в ч.1 ст.2 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року), ст.1 Протоколу №6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари (1983 рік), ст.2 Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини (1995 рік), ст.27 Конституції України (1996 року), ст.281 Цивільного кодексу України (2003 року). На зміну так званим "побутовим" вбивствам, скоєним, як правило, на ґрунті пияцтва, неприязних стосунків тощо, приходять вбивства з яскраво вираженим корисливим мотивом. Ні теорією кримінального права, ні судовою практикою не визначені чіткі критерії відмежування умисного вбивства з корисливих мотивів від вбивств, повязаних з корисливістю, вчинених на замовлення, з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, та деяких інших посягань. Вищезазначене зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство з корисливих мотивів, що сприятиме вдосконаленню кримінального законодавства України, постанов Пленуму ВСУ, зменшенню помилок по даній категорії справ у правозастосовній діяльності. системно-структурний (при дослідженні ознак вбивства як типової юридичної конструкції в кримінальному праві, та визначенні специфічного кримінально-правового змісту умисного вбивства з корисливих мотивів); порівняльно-правовий (при дослідженні основних підходів до нормативної регламентації кримінальної відповідальності за умисне вбивство з корисливих мотивів у кримінальному законодавстві зарубіжних країн); історико-правовий (при здійсненні порівняльного аналізу окремих положень КК 2001 р. в частині регулювання відповідальності за вбивства з корисливих мотивів, з окремими положеннями деяких джерел права, що діяли на теренах України); логіко-юридичний (при формулюванні пропозицій по удосконаленню кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вбивства, та деяких інших положень кримінального законодавства України); статистичний (при проведенні узагальнення матеріалів практики застосування судами норм про кримінальну відповідальність за умисні вбивства з корисливих мотивів).У підрозділі 1.1 "Основні підходи до визначення поняття "вбивства" в теорії кримінального права та за чинним КК України" дисертант досліджує основні доктринальні підходи до визначення поняття вбивства, а також аналізує законодавчу дефініцію вбивства, наведену у ч.1 ст.115 КК. Не дивлячись на різноманітність визначень поняття вбивства у теорії кримінального права, автор намагається узагальнити їх, вказуючи на три основні підходи до розуміння змісту цього законодавчого терміну: прихильники першого підходу повязують вбивство лише з умисним заподіянням смерті іншій людині; друга група вчених визначає вбивство як протиправне (або передбачене кримінальним законом) винне (умисне або необережне) позбавлення життя іншої людини; автори, які дотримуються третього підходу, вважають, що при визначенні поняття вбивства треба зазначати його єдиний або основний безпосередній обєкт - життя іншої людини, що дозволить відмежувати вбивство від інших злочинів, які мають наслідком смерть потерпілого. Враховуючи той факт, що чинний кримінальний закон диференціює відповідальність за вбивство через необережність (у ч.2 ст.119 КК передбачено кваліфікований вид злочину - вбивство двох або більше осіб), дисертант вважає, що такий критерій класифікації, як ступінь тяжкості, має застосовуватись і до необережних вбивств. У підрозділі 2.1 "Зміст специфічних ознак умисного вбивства з корисливих мотивів" автор встановлює, що специфічний кримінально-правовий зміст умисного вбивства з корисливих мотивів, утворюють ознаки, які характеризують: а) безпосередній обєкт посягання; б) конкретний зміст вини; в) мотив вчинення злочину. Так, аналіз чинної постанови Пленуму ВСУ дозволив автору прослідкувати тенденцію: вбивство з наміром використання органів потерпілого для трансплантації собі або близьким - але не для продажу; вбивство з метою вчинити угон транспортного засобу - але не з метою звернення цього засобу на власну користь чи користь третіх осіб; вбивство з метою заволодіння зброєю, наприклад, для створення банди - але не з наміром продати цю зброю; вбивство з метою заволодіння наркотичними засобами для власного використання тощо, правозастосовча практика, з урахуванням розяснень вищої судової інстанції, кваліфікує за п.6 ч.2 ст.115 КК.