Відповідальність медичних працівників як гостра медико-юридичною проблема. Узагальнення літературних джерел, в яких досліджуються питання сутності та правового виміру відповідальності у медичній діяльності. Межа між моральною і юридичною відповідальністю.
Аннотация к работе
У той же час, сповідуючи довіру до медичних працівників, суспільство намагається встановити жорсткий контроль за їх діяльністю, у тому числі шляхом використання механізмів юридичної відповідальності. В існуючій юридичній практиці під відповідальністю розуміються негативні наслідки для людини у вигляді певних недоліків фізичного, матеріального чи морального характеру через дії чи бездіяльність, які засуджуються суспільством. Під медичною діяльністю розуміємо діагностику захворювань з використанням субєктивних і обєктивних методів дослідження (виявлення скарг, збір анамнезу життя і хвороби, аналіз даних обстеження, інструментальних, лабораторних та інших методів дослідження), лікування (медикаментозне, хірургічне, фізіотерапевтичне) та реабілітація (відновлення втрачених в результаті захворювання функцій органів і систем) хворих. Законодавством визначається приватна медична практика як вид медичної діяльності з надання медичних послуг медичними працівниками поза закладами державної системи охорони здоров”я за рахунок особистих коштів громадян або коштів підприємств, установ і організацій, у тому числі страхових медичних організацій у відповідності з укладеними договорами. Відповідно до “Основ”, медичний працівник несе відповідальність перед законом за [2]: - заняття медичною та фармацевтичною діяльністю без наявності відповідної ліцензії (ст.Обґрунтовано, що на сьогоднішній день високий ступінь відповідальності, що покладається на медичного працівника, в основному повязаний з думкою про те, що він як би отримує у свої руки найбільш значиму суспільну цінність - життя і здоровя людини, причому людини у більшості випадків людини хворої, тобто такої, що вже знаходиться у небезпеці. Визначено, що у залежності від участі держави існуючі норми можуть бути розділені на моральні (державою не регулюються), юридичні (регулюються тільки державою) і змішані (регулюються як державою, так і громадською думкою). Доведено, що під медичною діяльністю розуміють діагностику захворювань з використанням субєктивних і обєктивних методів дослідження (виявлення скарг, збір анамнезу життя і хвороби, аналіз даних обстеження, інструментальних, лабораторних та інших методів дослідження), лікування (медикаментозне, хірургічне, фізіотерапевтичне) та реабілітація (відновлення втрачених в результаті захворювання функцій органів і систем) хворих. На сьогоднішній день взаємовідносини пацієнта і лікаря в Україні регулюються низкою нормативно-правових актів, найважливішими з яких є Конституція України (як Основний Закон держави) та “Основи законодавства України про охорону здоровя.
Вывод
1. Обґрунтовано, що на сьогоднішній день високий ступінь відповідальності, що покладається на медичного працівника, в основному повязаний з думкою про те, що він як би отримує у свої руки найбільш значиму суспільну цінність - життя і здоровя людини, причому людини у більшості випадків людини хворої, тобто такої, що вже знаходиться у небезпеці.
2. Визначено, що у залежності від участі держави існуючі норми можуть бути розділені на моральні (державою не регулюються), юридичні (регулюються тільки державою) і змішані (регулюються як державою, так і громадською думкою).
3. Доведено, що під медичною діяльністю розуміють діагностику захворювань з використанням субєктивних і обєктивних методів дослідження (виявлення скарг, збір анамнезу життя і хвороби, аналіз даних обстеження, інструментальних, лабораторних та інших методів дослідження), лікування (медикаментозне, хірургічне, фізіотерапевтичне) та реабілітація (відновлення втрачених в результаті захворювання функцій органів і систем) хворих.
4. На сьогоднішній день взаємовідносини пацієнта і лікаря в Україні регулюються низкою нормативно-правових актів, найважливішими з яких є Конституція України (як Основний Закон держави) та “Основи законодавства України про охорону здоровя.
5. Обґрунтовано, що під юридичною особою визнається організація, яка має у власності, господарському веденні та оперативному управлінні відокремлене майно і відповідає за своїми обовязками цим майном, може від свого імені набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права, обовязки. Юридичні особи повинні мати самостійний баланс або кошторис.
6. Встановлено, що в Україні багато медичних організацій створені як установи. Установою визнається організація, створена власником для здійснення управлінських, соціально-культурних або інших функцій некомерційного характеру, яка фінансується власником повністю або частково. Установи створюються для певної діяльності некомерційного характеру власником майна, у тому числі державою, юридичними та фізичними особами. Установа може бути створена кількома власниками. Установчим документом установи, як правило, є статут, затверджений власником. Установа - єдиний вид некомерційної організації, що не є власником свого майна.
Список литературы
1. Гревцова Р.Ю. Правові питання відносин між лікарем і пацієнтом // Therapia. Український медичний вісник, 2007. - № 7 - 8. - С.77.
2. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров”я” від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ // ВВР, 1993. - № 4, ст. 19.
3. Медицинское право Украины: Учебное пособие. Волков В.Д., Дешко Л.Н., Заблоцкий В.П. и др. - Донецк: ДОННУ, 2005. - 268 с.
4. Основы законодательства Российской Федерации об охране здоровья граждан от 22 июля 1993 г. № 5487-1 //ВВС РФ. 1993 №33. Ст. 1318.
5. Сенюта І.Я. Медичне право: право людини на охорону здоровя: Монографія. - Львів: Астролябія, 2007. - 224 с.
6. Стеценко С.Г. Медицинское право: Учебник. - СПБ.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2004. - 572 с.