Вивчення епідеміологічних особливостей поширеності гіпертонічної хвороби серед дорослого населення Одеської області. Визначення та характеристика особливостей впливу поєднаного застосування медикаментозної терапії (престаріуму) і магнітотерапії.
Аннотация к работе
У хворих на гіпертонічну хворобу в 3-4 рази частіше розвивається ішемічна хвороба серця і в 7-8 разів частіше - порушення мозкового кровообігу (Сіренко Ю.М. Мета дослідження: Підвищити ефективність відновлювального лікування хворих на гіпертонічну хворобу I-го та II-го ступенів в умовах денного стаціонару, шляхом застосування в комплексному лікуванні магніто-і озонотерапії в поєднанні з медикаментозним лікуванням. Дослідити особливості клінічного перебігу, функціональні (діастолічну та скоротливу функції міокарда лівого шлуночка, особливості стану системної та периферичної гемодинаміки) та біохімічні (стан пресорних нейрогуморальних субстанцій, перекисного окислення ліпідів та ферментативної антиокислювальної системи, згортаючої та антизгортаючої систем крові) зміни у хворих на гіпертонічну хворобу I-го та II-го ступенів. Вивчити вплив поєднаного застосування медикаментозної терапії (престаріум) і магнітотерапії та комплексу, який включає магніто-та озонотерапію на тлі медикаментозного лікування на функціональний стан серцево-судинної системи, рівень артеріального тиску та його добового профілю, динаміку основних біохімічних детермінант, що характеризують активність нейрогуморальної, ферментативної антиокислювальної, згортаючої та протизгортаючої систем у хворих на гіпертонічну хворобу I-го та II-го ступенів при проведенні однократних курсів та обґрунтувати доцільність повторних курсів протягом року в умовах денного стаціонару. Провести порівняльний аналіз ефективності вказаних лікувальних комплексів за даними клінічного перебігу, динаміки артеріального тиску, функціонального стану серцево-судинної системи, біохімічних змін стану пресорних нейрогуморальних субстанцій, перекисного окислення ліпідів та ферментативної антиокислювальної системи, згортаючої та антизгортаючої систем крові, розробити практичні рекомендації щодо їх застосування у хворих на гіпертонічну хворобу I-го та II-го ступенів в умовах денного стаціонару.Для більш детального дослідження було виділено 78 хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) I-го ступеня: 21 - (26.9%) еукінетичний тип, 27 (34.6%) - гіперкінетичний, 30 (38.5%) - гіпокінетичний; та 74 хворих на ГХ II-го ступеня: 23 - еукінетичний (31.1%), 28 - (37.8%) - гіперкінетичний, 23 (31.1%) - гіпокінетичний, всього 152 людини. При дослідженні діастолічної функції ЛШ при ГХ, як одного з найважливіших показників прогнозу та смертності при цій патології, в результаті проведення ехокардіографії (ЕХОКГ) і доплер ЕХОКГ - досліджень функціонального стану ЛШ в досліджуваних групах відзначені патологічні зміни з боку майже всіх параметрів діастолічної функції ЛШ: зниження пікової швидкості трансмітрального кровотоку в фазу наповнення (Е), коефіцієнта пікових швидкостей (Е/А), пікової швидкості кровотоку в сістолу передсердь інтегральної (Еі), коефіцієнта інтегральних пікових швидкостей (Еі/Аі) і збільшення пікової швидкості кровотоку в сістолу передсердь (А), інтегральної пікової швидкості кровотоку в сістолу передсердь (Аі), часу прискорення кровотоку в фазу швидкого наповнення (АССТ), часу уповільнення в фазу швидкого наповнення (DECT), часу ізоволюметричної релаксації (IVRT), кінцево діастолічного тиску ЛШ (КДТЛШ), жорсткості міокарду («жорсткість 102ед»), причому ці параметри змінюються у відповідності з важкістю патологічного процесу і ступенем ГХ. При вивченні деяких показників коагулограми у хворих на ГХ I-го та II-го ступенів встановлено, що при тенденції до підвищення з боку таких показників, як час рекальціфікаціі плазми, толерантності плазми до гепарину достовірних розходжень не відзначається, а має місце достовірне підвищення тромбопластичної активності у хворих на ГХ І-го ступеня (63±2,11% проти 56±2,14%, р0,05) і у пацієнтів на ГХ ІІ-го ступеня проти І-го (69±1,34% проти 63±2,11%, р0,05), як і протромбінового індексу (94±1,31% при ГХ І-го ст. проти 88±2,06% при ГХ ІІ-го ст., р0,05) і концентрації фібриногену відповідно (6,4±0,31 г/л при ГХ ІІ-го ст. проти 4,7±0,41 г/л в контролі, р0,05 та 6,4±0,31 г/л проти 5,1±0,54 г/л при ГХ І-го ст., р0,05), що вказує на підвищену схильність до гіперкоагуляціі, у той час як такі показники, як гепарінове число і фібринолітична активність достовірно не змінювались. Динаміка зниження частоти кризів протягом лікування була позитивною: в ІІІ-ій групі у хворих на ГХ ІІ-го ступеня реєструвалось зниження на 61%, у хворих на ГХ І-го ст. кризи не були зафіксовани, в ІІ-ій групі при ГХ ІІ-го ст. зниження відбулось на 33%, при ГХ І-го ступеня - не реєструвались. Так, зміст МДАЕР у ІІ-ій досліджуваній групі при І-му ступені знижується на 16.5%, в III-ій досліджуваній групі - на 24.1%, в той час як при ІІ-му ступені ГХ зниження (р <0.05) змісту МДАЕР відзначається вже в І-ій досліджуваній групі на 14.1%, у ІІ-ій - на 24.1%, в ІІІ-ій - на 37.4%.У дисертаційному дослідженні проведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що полягало в розробці, обґрунтуванні та застосуванні комплексного відновлювального лікування за допомогою магніто-та озон