Причини і передумови об’єднання Української та Західно-Української Народної Республіки. Роль акту злуки у розвитку української нації, формуванні її політичної свідомості. Відмінності у зовнішньополітичній орієнтації республік та розрив відносин між ними.
Аннотация к работе
Сьогодні Україна вступає у новий етап свого розвитку. До незалежності, Україна пройшла довгий та тернистий шлях, знаходячись у складі різних країн, які намагалися знищити національну свідомість українців, але це зробити не вдалось. З цього приводу, досить часто згадуються події Національно-визвольних змагань 1917-1921 років, коли, 22 січня 1919 року дві частини України обєднались в одну державу, що стало, безперечно, важливою подією в історії України. Дослідження теми відносин УНР і ЗУНР допоможе в розумінні, як минулих, так і сучасних подій, адже, ідея єдності та державності, як на той момент, так і на сьогодні, превалює в українському суспільстві. Мета - Дослідити відносини Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки у період січня - листопада 1919 року.Від початку державотворчих процесів на Наддніпрянщині в березні 1917 р. у Східній Галичині, національні сили якої ще з початку Першої світової війни перебували в стані національно-визвольних змагань, ідеї та прагнення до обєднання почали публічно пронизували майже кожен подальший державно-політичний крок. До її складу входили всі українські депутати обох австрійських палат (Парламенту і Палати Панів), крайових сеймів Галичини й Буковини, представники єпископату, по три представники українських партій з цих земель; крім того, кооптовано видатніших непартійних фахівців, представників молоді, проведено вибір від повітів та міст і дано місце представництву нац. меншостей, які цим правом не скористалися. Усього Рада мала 150 членів (планувалось: всього - 226, з них (пропорційно до відсотку від загальної кількості громадян) українці - 160, поляки - 33, євреї - 27, німці - 6) [6, с.107]. 19 жовтня 1918 року було проголошено Прокламацію Української Національної Ради, у якій йшлося про утворення Української держави на українських етнічних землях у складі Австро-Угорщини, необхідність підготовки Конституції, у якій визнавалось за національними меншинами, які мали обрати до УНР своїх представників, права на національно-культурну автономію. Договір складався з пяти статей, у яких зазначалося, що ЗУНР заявляла про «непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою», УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку», також «Західно-Українська Народня Республіка з огляду на витворені історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й соціальними ріжницями окремішності життя на своїй території й її населення, як будучій частині неподільної Української Народньої Республіки, дістає територіяльну автономію» [11, с.128].23 січня у Києві відбулося засідання Трудового конгресу - законодавчого органу Директорії УНР, який першим питанням розглянув справу воззєднання українських республік, на ньому присутнім був 101 делегат. За постанову про обєднання віддали голоси всі делегати, окрім двох комуністів [10, с.140]. Згідно з постановою, Галицька Республіка отримала назву Західна Область УНР (ЗОУНР), проте її владні структури загалом залишилися без змін. Петлюра неодноразово відвідував Галичину, брав участь у роботі засідань уряду В. Голубовича. Він шукав порозуміння з метою насамперед ліквідувати польський фронт УНР, а головне - за її допомогою прорвати міжнародну ізоляцію й завязати стосунки з Антантою для отримання політичної та матеріально-технічної допомоги в боротьбі з більшовизмом.Петлюра змушений був констатувати, що республіці бракує працездатного державного апарату і визнав, що країна не має підготованих людей як в центрі, так і на місцях. Вже незабаром (18 березня) уряд і Директорія змушені були залишити Проскурів і податися до Камянця-Подільського. Петрушевич увійшов до Директорії як представник Галичини, хоча практичної участі в роботі Директорії він не брав, перебуваючи в адміністративному центрі ЗОУНР м. В березні 1919 р. в керівництві УНР сталася парадоксальна ситуація коли Директорія була розєднана, її члени знаходилися у різних місцевостях (частина членів Директорії на чолі з С. Подібна ситуація склалася і в уряді, який також розпався на кілька частин - одні перебували в Одесі, інші при головному отаманові С.Петлюрі, частина (Д.Проголошення соборності українських земель було декларацією на папері, а керівництво ЗОУНР фактично не визнавало Директорію та уряд УНР вищими органами влади України і проводило власну політичну лінію. У важких умовах польської окупації значної частини західноукраїнських земель Президія Виділу Української Національної Ради та Державний Секретаріат ЗОУНР 9 червня 1919 р. з метою обєднання влади в одних руках над військовими та цивільними структурами надали диктаторські повноваження президенту Є. Петрушевичу. Петрушевича, стверджуючи, що президент УНРАДИ не присвоїв собі владу насильно і не ліквідував РДС, бо саме уряд надав йому таких надзвичайних повноважень відповідно до складного міжнародного становища [7,
План
Зміст
Вступ
1. Обєднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки
1.1 Причини та передумови обєднання
1.2 Акт злуки, його значення та наслідки
2. Відносини Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в умовах однієї держави
2.1 Відносини Уряду ЗОУНР із Директорією УНР у період березня-травня 1919 року
2.2 Відносини ЗОУНР та Директорії УНР у Камянецьку добу
2.3 Перехід УГА у підпорядкування Збройних Сил Півдня Росії як остаточний розрив між УНР та ЗОУНР