Висвітлення взаємовідносин Української держави з церквами протягом 1991–1996 рр., проблема взаємовідносин релігійних інститутів. Забезпечення повноцінного правового статусу церков, подолання наслідків релігійної політики тоталітарного радянського режиму.
Аннотация к работе
Крім того, утвердження конфесійної багатоманітності Української держави зумовлює необхідність забезпечення повноцінного соціально-правового статусу церков, реального подолання негативних наслідків релігійної політики тоталітарного радянського режиму. Очевидно, що мінімізувати їх можливо лише шляхом відновлення майнової і соціально-політичної справедливості у відносинах держави і церкви, засудження насильницьких секуляризаційних дій влади й визнання права релігійних організацій на культові споруди, церковне майно й реалізацію діяльності, спрямованої на матеріальне забезпечення життя релігійних громад. Мета роботи полягає у комплексному висвітленні та узагальненні взаємовідносин Української держави з церквами протягом 1991-1996 рр., дослідженні та всебічному аналізі чинників, тенденцій, напрямків, за якими вони розвивались, і на цій основі визначення їхньої результативності та реального становища, в якому перебували суспільне життя і соціально-культурний простір України. Верхня хронологічна межа (1996 р.) повязана зі спільною спробою держави і церковно-релігійних інституцій відкоригувати взаємовідносини створенням Всеукраїнської ради церков - представницького дорадчо-консультативного органу, покликаного обєднати зусилля двох сторін у справі духовного відродження України, практичної імплементації, закріпленого в Конституції України принципу відокремлення церкви від держави, забезпечення плюралізму релігійно-церковного життя. Методи дослідження базуються як на загальнонаукових принципах історизму, обєктивності, системності, комплексності, багатофакторності та всебічності пізнання, так і спеціальних методах - порівняльно-історичному, ретроспективному, проблемно-хронологічному, описовому, логічно-аналітичному, персоналізації, періодизації, які дали можливість розкрити комплекс взаємовідносин держави з церквами та релігійними організаціями в першій половині 1990-х рр.Дослідження, присвячені різним аспектам державно-церковних відносин, що розглядають зміни державної політики стосовно церкви, зясовують позиції окремих конфесій у їх відносинах з державою, опублікували О. У процесі визначення концептуальних підходів до оцінки державно-церковних відносин важливе значення мають Конституція України, релігійне законодавство, інші підзаконні нормативно-правові акти (укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховної Ради України, накази Ради у справах релігій). 5233): доручення, інформації керівника Служби з питань внутрішньої політики, розпорядження, листи до громадських, політичних організацій та рухів, пропозиції глав церков, інтервю глави держави дозволили відтворити модель державно-церковних відносин, яка втілювалась адміністраціями Президентів України - Л. Україна виявилася без досвіду формування власної політики в галузі релігійно-церковного життя; був відсутній досвід вибудови такої схеми відносин держави і церкви, яка б сприяла їх гармонізації (влада за інерцією попередніх років продовжувала розглядати церкву як знаряддя досягнення власних цілей і завдань); практика радянського «добору» духівництва спричинила обстановку, за якою у переважній своїй чисельності воно виявилося не готовим до роботи щодо недавно заборонених функцій церкви; Україні довелося створювати спочатку правові гарантії свободи совісті, а також нову, відмінну від радянського санкціонуючого законодавства, нормативно-правову базу, яка б могла сприяти розвитку церков і релігійних організацій та захищати права віруючих. У підрозділі 2.2 «Проблеми оптимізації форм взаємовідносин між державою і церквами в роки незалежності» простежено етапи формування вітчизняної системно-посередницької моделі управління відносинами між державою і церквою.Відтворено етапи формування системи суцільного нагляду за релігійно-церковним життям, політичного правового регламентування його суспільної функції при розгляді суті так званого «партійно-державного» атеїзму, встановлено його місце в ідеологічній системі тоталітаризму, зясовано зміни в суспільних ціннісних орієнтирах, що були наслідком його культивації. На основі аналізу різних фактів і аргументів зясовано характер діяльності церков і релігійних організацій, встановлено, що міжцерковний конфлікт залишався постійно протікаючим. Встановлено, що незалежна Українська держава робила спроби оптимізувати принципи відокремлення держави від церкви і церкви від держави. У 1996 р. держава взяла на себе низку зобовязань перед церквою, релігійними організаціями, гарантуючи неповернення до практики попередніх часів. Показано внесок гілок державної влади у розвязання проблем церковно-релігійного життя 1991-1996 рр. Зясовано, що президенти України, посідаючи вищу державну посаду, намагалися політично вибудувати власне бачення взаємин держави і церков.
План
2. Основний зміст роботи
Вывод
1. Аналіз стану наукової розробки зазначеної теми дає підстави констатувати, що вона не була предметом системного і комплексного історичного дослідження. Опубліковані праці представників суміжних наукових напрямків лише фрагментарно розкривають його обєкт. Джерельну базу дисертації склали архівні матеріали, журнальні і газетні статті, релігійна література, інша інформація. Визначені методологічні підходи дали можливість, виходячи з поставлених завдань, досягти мети наукового пошуку.
2. Розкрито наслідки радянської практики взаємовідносин держави і церкви. Визначено принципи, які держава формально створювала у цих взаєминах. Відтворено етапи формування системи суцільного нагляду за релігійно-церковним життям, політичного правового регламентування його суспільної функції при розгляді суті так званого «партійно-державного» атеїзму, встановлено його місце в ідеологічній системі тоталітаризму, зясовано зміни в суспільних ціннісних орієнтирах, що були наслідком його культивації. На основі аналізу різних фактів і аргументів зясовано характер діяльності церков і релігійних організацій, встановлено, що міжцерковний конфлікт залишався постійно протікаючим.
3. Відтворено зміни, що відбулися в теоретичних засадах державно-церковних відносин після 1991 р. Встановлено, що незалежна Українська держава робила спроби оптимізувати принципи відокремлення держави від церкви і церкви від держави. Водночас, запропоновані підходи концептуально багато в чому тяжіли до минулого.
Держава використовувала системно-посередницькі моделі управління державно-церковними відносинами. В суспільній свідомості відбувалося переосмислення досвіду взаємин держави і церкви країн Угорщини, США, Польщі, Росії. Зясовано, що ігнорування державою морального імперативу, носієм якого була церква, негативно позначилося на темпах розвитку державотворчого процесу. При розгляді всього комплексу державної релігійної політики, встановлено, що держава за інерцією радянських часів вибудовувала її на основі лише політичних рішень, без наукового супроводу. Лейтмотивом її було знищення підвалин попереднього (радянського) законодавства. Темпи налагодження нових взаємин церкви і держави у значній мірі втрачалися внаслідок відсутності чітких конституційних нормативних орієнтирів. У 1996 р. держава взяла на себе низку зобовязань перед церквою, релігійними організаціями, гарантуючи неповернення до практики попередніх часів. Зясовано, що в 1991-1996 рр. державним керівництвом України допущено низку прорахунків стратегічного і тактичного характеру, які дестабілізували міжцерковні відносини, були спроби використати церковно-релігійний чинник у власних інтересах. Церкви у свою чергу виявляли неготовність запропонувати власне бачення місця і ролі у розбудові суспільних інститутів, втрачали довіру віруючих, залишались незрозумілими у своїх намірах та практичних діяннях. Встановлено, що чинні державно-церковні взаємини не сприяли формуванню в суспільстві нових світоглядних цінностей, які б могли стати методологічною базою державотворчого процесу, суттєво контрастували змістові релігійних потреб громадян.
4. Показано внесок гілок державної влади у розвязання проблем церковно-релігійного життя 1991-1996 рр. Зясовано, що президенти України, посідаючи вищу державну посаду, намагалися політично вибудувати власне бачення взаємин держави і церков. Їх рішення сприяли розвязанню низки майнових питань, запобігали втягуванню майна церков і релігійних організацій у комерційні відносини.
Дослідивши законодавчі основи державно-церковних взаємин, визначено їх ефективність щодо відповідності міжнародним стандартам, додержання релігійної свободи, забезпечення суспільної функції церков і релігійних організацій. Зясовано, що законодавство України, крім того, що виступало засобом подолання репресивного щодо релігійних організацій радянського правового поля, створювало відповідне тло для відновлення майнових та інших прав релігійних обєднань і церков. Водночас, норми актів залишались багато в чому недосконалими. Як наслідок - стихійно розпочатий процес реституції власності створив прецеденти неправового вирішення проблем.
В Україні у досліджувані роки, органи виконавчої влади, зокрема Рада у справах релігій, багато зусиль спрямовували на відпрацювання політичних завдань і не мали достатнього адміністративного ресурсу, аби самостійно вирішувати практичні проблеми. В результаті, держава, яка багато в чому сприяла поглибленню міжконфесійного конфлікту, намагалася налагодити екуменічний діалог, ініціюючи утворення представницьких організацій, проведення форумів, підписання спільних меморандумів тощо.
Підтверджено постійно зростаючий вплив на релігійно-церковне життя політичних діячів і політики у цілому. Спроби надання церквам і релігійним організаціям політичної спрямованості спричиняло порушення принципу відокремлення церкви від держави. В Україні не вдалося узгодити загальнодержавні та регіональні інтереси в питаннях розвитку релігійного середовища. Встановлено причини втрати суспільного авторитету партій християнського спрямування, занепаду цього руху. Широко розкрито позицію молодіжних організацій щодо церкви і релігії.
5. Визначено місце і роль держави у забезпеченні суспільної функціональності церков і релігійних організацій, зясовано як набутки у цій царині, так і прорахунки. Зроблено висновок, що місцеві органи влади приділяли недостатньо уваги матеріальній підтримці церков і релігійних організацій. Українські віруючі часто відчували дискомфорт при сповідуванні віри.
Рекомендації: 1. З метою демократизації державно-церковних відносин в Україні привести їх у відповідність до європейських стандартів, у практику законотворення слід ввести гнучку і мобільну систему змін чинного законодавства.
2. В Україні відносини держави і церкви мають розвиватися у договірній (партнерській) площині з чітким розмежуванням прав і обовязків сторін. Ці обставини сприятимуть поглибленню громадських ініціатив, спрямуванню інтересів духовно-культурного середовища у русло державотворення.
3. Залишаються нагальними зміни і доповнення до чинного законодавства нормами, які б урівняли релігійні організації у правах з іншими субєктами правовідносин (громадськими організаціями).
4. У вітчизняне релігійне законодавство слід додати норми, які б попереджали (забороняли) політизацію релігійних організацій.
Список праць автора, опублікованих за темою дисертації у фахових виданнях
1. Цендра Н.М. Проблема відносин держави і церкви в діяльності громадських обєднань та політичних партій України на початку 1990-х рр. / Н.М. Цендра // Українознавство. - 2009. - № 1. - C. 102-105.
2. Цендра Н.М. Міжконфесійні конфлікти в Україні в 1990-1995 роках: причини, цілі та наслідки / Н.М. Цендра // Українознавство. - 2009. - № 3. - C. 192-197.
3. Цендра Н.М. Радянська спадщина взаємин держави і церкви та її наслідки для України 1991-1996 рр. / Н.М. Цендра // Гілея. - 2010. - Вип. 41, № 11. - C. 178-188.
4. Цендра Н.М. Проблеми оптимізації принципів відокремлення церкви від держави і держави від церкви в Україні у 1991-1996 роках / Н.М. Цендра // Українознавство. - 2010. - № 4 (37). - C. 239-242.
5. Цендра Н.М. Допомога держави церквам і релігійним організаціям у налагодженні ділових контактів з міжнародними релігійними інституціями / Н.М. Цендра // Українське релігієзнавство. - 2010. - № 55. - C. 97-104.
6. Цендра Н.М. Релігійно-церковний аспект політичної та законотворчої діяльності Верховної Ради України в 1991-1996 рр. / Н.М. Цендра // Грані. - 2011. - Вип. 75, № 1. - C. 171-186.
7. Цендра Н.М. Роль релігійно-церковного чинника в політичній діяльності вищих органів влади (1991-1996 рр.) / Н.М. Цендра // Гілея. - 2011. - Вип. 44, № 2. - C. 185-194.
8. Цендра Н.М. Рада у справах релігій при Кабінеті Міністрів України: організаційні форми та політико-правові напрямки діяльності (1991-1994) / Н.М. Цендра // Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії. Матеріали Других всеукраїнських драгоманівських читань молодих істориків, м. Київ, 14 березня 2008 р. - Київ, 2009. - C. 196-200.
9. Цендра Н.М. Проблема державно-церковних відносин в сучасній науковій літературі (1990-ті рр.) / Н.М. Цендра // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми аграрної історії України: минуле і сучасність» (спеціальний випуск). - Київ, 26-27 березня 2010 р. - C. 265-269.
10. Цендра Н.М. Проблема єдності української церкви в ідеології Народного Руху України / Н.М. Цендра // Матеріали круглого столу, присвяченого 20-й річниці створення Народного Руху України за перебудову «Народний Рух України: історія, ідеологія та політична еволюція 1989-2009», Київ, 22 вересня 2009 р. - C. 143-151.