Роль сільськогосподарської галузі у розвитку колгоспів, наслідки командного та беззастережно-директивного стилю управління. Проблема відновлення довоєнних посівних площ та накопичення грошей для сплати податків. Участь військових в польових роботах.
Аннотация к работе
У ході зимової наступальної кампанії 1942-1943 рр. радянські війська звільнили від окупантів частину Східної України, а до кінця вересня 1943 р. майже все Лівобережжя та Донбас. У результаті успішного форсування Дніпра від вересня до кінця 1943 р. на Правобережжі було створено величезний плацдарм протяжністю близько 400 км по фронту й до 100 км - у глибину. У визволених районах відразу ж приступали до відбудови зруйнованого під час війни господарства.
Відновлення аграрного потенціалу українського села мало величезне господарське та військове значення. Від цього значною мірою залежали темпи відродження промисловості та налагодження життя населення в містах України, забезпечення продовольством промислових центрів СРСР, а головне - хліб та інше продовольство потрібні були діючій армії. Із переміщенням лінії фронту на захід республіка ставала найближчим тиловим районом, що міг оперативно задовольняти потреби фронту у продуктах харчування.
На селі, як і в місті, відбудовний процес мав два аспекти - політичний та економічний. Ліквідація політичних наслідків нацистської окупації відбувалася порівняно швидко. На визволеній території відновлювалася радянська влада, формувалися партійно-радянський та господарський апарати, головним чином із кадрів, які брали участь у радянському підпільному та партизанському русі, направлених з армії в порядку демобілізації, а також реевакуйованих із тилових районів. Із часом зміцнілі партійний і радянський апарати все більше відновлювали свої позиції.
У звільнених регіонах України переважна більшість селян радісно зустріла Червону армію як рятівницю від нацистської тиранії. Однак мали місце й інші факти. Частина сільського населення окремих східних районів, яке під час окупації проживало у зоні військової адміністрації й через менший податковий та заготівельний визиск та дещо більшу оплату праці почувалося краще, ніж за радянської влади, не дуже-то й вітала її повернення. У спецповідомленні на імя М. Хрущова заступник наркома внутрішніх справ УРСР С. Савченко 20 січня 1943 р. (відразу після повернення радянських військ в Україну) повідомляв, що «через таку політику окупантів частина сільського населення лояльно ставилася до них і в окремих випадках недоброзичливо зустріла прихід Червоної армії»207. Відверто неприязно, а подекуди й вороже сприйняла повернення радянської влади значна частина західноукраїнських селян, зокрема тих, які постраждали від насильницької радянізації в передвоєнні роки. На всій території України неприхильно зустріла прихід Червоної армії й та частина сільського соціуму, яка під час окупації повернула у свою власність втрачене в період колективізації майно або набула його, свідомо співпрацюючи з ворогом. До антирадянськи налаштованих селян у визволених районах влада застосовувала методи виховного, упереджувального та примусового характеру. У багатьох випадках такі аграрії ставали обєктом уваги правоохоронних та каральних органів.
На тривалий термін розтягнулася найважливіша складова частина процесу післяокупаційного відродження села - відбудова його господарства. Вона була повязана з надзвичайними труднощами, зумовленими, перш за все, великими масштабами руйнувань, матеріальними та людськими втратами. Господарство колгоспів, радгоспів і МТС було вщент зруйноване й пограбоване. У переважній більшості сільських населених пунктів у результаті грабіжницької аграрної політики окупантів було спустошено особисті господарства селян. Ситуація ускладнювалась тим, що у селах нараховувалося менше половини довоєнного працездатного населення.
Базовим у відбудові села став сталінський варіант системи колективного господарювання. Тож зусилля партійно-радянського керівництва центральних, республіканських та місцевих органів влади у відбудовному процесі на селі в першу чергу зосереджувалися на відновленні колгоспів, радгоспів і МТС та організації їх господарської діяльності. Повсюди воно розпочиналося відразу ж після зайняття Червоною армією населеного пункту, а у значній частині районів здійснювалося фактично у прифронтових умовах. Практично заново доводилося створювати матеріальну базу, налагоджувати організацію виробництва, відроджувати цілі галузі, запроваджувати нормування та облік.
Упродовж 1943-1945 рр. ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР, ЦК КП(б)У і Раднарком УРСР ухвалили десятки обовязкових для виконання всіма владними та господарськими органами в республіці постанов і розпоряджень, котрі стосувалися різних напрямів відбудовного й виробничого процесів на селі. Зазначені питання були предметом розгляду на засіданнях політбюро та секретаріату ЦК КП(б)У, Раднаркому УРСР, сесіях Верховної Ради УРСР та місцевих рад, засіданнях обласних і районних комітетів партії та обласних і районних виконавчих комітетів рад, обговорювалися на республіканських, обласних та районних нарадах з працівниками сільського господарства. Безперервно здійснювався жорсткий контроль партійно-державних органів за виконанням директивних розпоряджень і вказівок центру.