Незавершена революція 1991 р. і загрози незалежності. Олігархічна модель економіки і відпорядковних їй державних структур. "Гібридна" війна проти України: трагедія і фарс. Зовнішні і внутрішні причини, які викликали новітню російсько-українську війну.
Аннотация к работе
Незавершена революція 1991 р. і загрози незалежності
Всі імперії раніше чи пізніше зникають. У серпні 1991 р настала черга і Радянського Союзу, який розпався. Україна стала незалежною і заявила про свій європейський вибір. Український народ став та шлях, яким вже йшли народи постсоціалістичних країн Центрально-Східної Європи, що наприкінці 80-х рр. ХХ ст. здійснили антитоталітарні демократичні революції і провели глибокі внутрішні перетворення. В результаті, у цих країнах змінився соціально- економічний і політичний лад, утвердилася ринкова економіка і багатопартійна система, була проведена люстрація керівних кадрів, до влади прийшла нова політична еліта, яка стала керуватися національними інтересами. Комуністичні «плакальники» за тоталітарним минулим опинилися на маргінесі суспільного життя. Разом з ними зникли символи тоталітарного минулого, памятники місцевим і зарубіжним комуністичним вождям, населені пункти, вулиці, підприємства та інші обєкти з їх іменами.
В Україні також відбулися глибокі соціально-політичні і економічні зміни: була проголошена політична незалежність, яку визнав світ, сформувалися державні структури і багатопартійна політична система, почалася ринкова трансформація економіки, реформувалася освіта, соціально-культурна сфера, ще 1989 р. було прийнято Закон про мови, за яким українська мова одержувала статус державної. Україна вийшла на міжнародну арену і зробила реальні кроки на шляху європейської інтеграції. Всі ці зміни інколи називають революцією. Хоча автори цієї книги і не схильні перебільшувати їх глибину, але один з наслідків цих змін був справді революційний: після проголошення незалежності був зупинений процес русифікації українців, який продовжувався поспіль понад три століття. Це фундаментальне досягнення спричинило наслідки, які ще належним чином не осмислені. Населення щиро повірило, що Україна справді стала незалежною державою і віднині немає необхідності підлаштовуватися під русифікаторський курс влади.
Таблиця 7, складена на основі матеріалів демографічних переписів 1989 і 2001 рр., яскраво це ілюструє. За 12 років (1989-2001) відбулося значне збільшення - на 5,1%, частки українців у населенні України при відповідному зменшенні росіян. В абсолютному обчисленні українців збільшилося майже на 2,5 млн. чол. Характерно, що на Півдні і Сході України це збільшення значно перевищувало середньоукраїнський показник (5,1%): в Одеській області - 8,2%, Харківській - 7,9%, Дніпропетровській - 7,7%, Луганській - 7,1%, Херсонській - 6,3%, Донецькій - 6,2%.
Перш за все, це є наслідком повернення частини росіян - жителів України - на історичну батьківщину. Дослідники на підставі конкретних даних засвідчили факт, що певна частина росіян не сприйняла нових політичних і соціально-економічних реалій в новоутворених країнах і емігрувала до Російської Федерації. Як зазначалося вище, особливо багато росіян переїхали в південно- східну Україну в останні десятиліття радянської влади і не встигли тут «укоренитися». Саме серед них найбільше виїхало на свою батьківщину.
І все ж, головний приріст українського населення в 1989-2001 рр. було забезпечено поверненням до рідної національності тих українців, які під тиском імперської політики русифікації у свій час стали називати себе росіянами. Відродження Української держави, повернення українському народу її історії стало потужним фактором національної консолідації етнічних українців. В 1991 р. корінне населення втратило мотивацію, що раніше штовхала його до національної переідентифікації на росіян. Відтак, під час перепису 2001 р. частина «росіян» з українськими коренями назвала себе українцями.
Разом з тим, демографічний перепис 2001 р. зафіксував суперечливу картину: з одного боку, українці поверталися до своїх національних коренів, а з іншого - питома вага тих з них, які вважають своєю рідною мовою російську у загальному масиві українського населення навіть збільшився - з 12,24% в 1989 р. до 14,77% в 2001 р. Але це збільшення російськомовних серед українців має особливу природу: воно забезпечувалося головним чином новоповерненими українцями, які в роки незалежності перестали називати себе росіянами. При цьому вони залишаються, принаймні, на час перепису 2001 р., російськомовними, хоча чітко заявляли про себе як про українців.
Є всі підстави для висновку, що й після 2001 р. цей процес продовжився. Але для повної впевненості необхідно було б спертися на точні дані, які міг би дати наступний перепис населення. Були плани провести його 2011, потім дату стали відсували на наступні роки.