Особливості впливу естетичного компоненту в храмах під час богослужінь. Можливість комунікації, психологічної підтримки - одна з основних причин участі віруючих в діяльності невеликих протестантських громад. Віра в безсмертну душу - риса іудаїзму.
Аннотация к работе
Тепер же під впливом атеїстичної пропаганди хиталися релігійні переконання, і людина, щоб зберегти свою релігійність, намагалася позитивно відповісти на питання «Чому я вірю?» і відтак виправдати свою віру. Серед віруючих було значно більше осіб, які вірили, що релігія веде до спасіння душі, «життя після смерті», і ця ідея стимулювала їхню побожність, обрядову активність. Загалом більшість віруючих вважали, що релігія виховує людей у дусі високої моральності. Калашник писав, що навіть індиферентні до релігії підлітки і юнаки визнають за релігією високі моральні цінності. Загалом в умовах радянської дійсності традиції, вплив оточення були одними з найбільш важливих каналів підтримання релігійності.
План
Зміст відповідей Кількість віруючих У %
Виховання батьків 198 60,92
Прищеплена в дитинстві віра згасла, але потім знову ожила під впливом війни, особистого горя та життєвих знегод 34 10,45
Війна, особисте горе та життєві знегоди 52 16,01
Релігійна пропаганда 29 8,94
Церковне мистецтво 5 1,54
Шукання істини 2 0,61
Благодійність віруючих 2 0,61
Старість і самотність 2 0,61
Інші причини 1 0,31
Як бачимо з таблиці 1, більшість опитаних особисту релігійність повязували з батьківським вихованням (понад 60%). Очевидно, що в цю відповідь віруючі вкладали і вплив традиції, оскільки окремо це питання в опитування не включалося. Значною, понад чверть, була кількість тих, хто навернення до Бога чи відродження релігійності повязував із особистими знегодами та горем.
Наближені до даних цього дослідження є цифри опитування (1960-і роки), що охоплювало 116 віруючих робітників (47 православних, 69 баптистів). Тут мова йшла про чинники, що сприяли збереженню релігійності. Релігійне виховання провідним фактором назвали 49,1% віруючих, знегоди, горе тощо - 27,8%, релігійну агітацію - 13%, матеріальні труднощі та благонадійність віруючих - 8,9%. Слід відзначити, що релігійні традиції, релігійне виховання були більш вкорінені в селах. Водночас у містах були більш поширені «вистраждані» мотиви релігійності.
Проявлялася і регіональна специфіка у відповідях на питання про причини релігійності. 1983 року відділ наукового атеїзму Інституту філософії АН УРСР провів дослідження на території Івано-Франківщини. Віруючим ставилося питання: «Що привело Вас до релігії?». Отримані відповіді відображені в таблиці 2.
Таблиця 2
Варіанти відповідей Ті, що вагалися між релігією і атеїзмом Ті, що вважали себе віруючими
Кількість відповідей У % Кількість відповідей У %
Релігійне виховання в сімї 501 86,2 1794 94,7
Спілкування з віруючими людьми 17 2,9 24 1,3
Особисте горе, хвороба 12 2,1 15 0,8
Несправедливість 4 0,7 11 0,6
Самотність в біді, особистому горі 7 1,2 8 0,4
Пошук правильної відповіді на життєві питання 9 1,5 6 0,3
Вплив служителів культу 2 0,4 3 0,2
Відвідування церкви (молитовного будинку) 6 1,0 26 1,3
Участь у релігійних обрядах 23 4,0 8 0,4
Всього 581 100 1895 100
Регіональна специфіка формулювання відповідей проявилася в тому, що на релігійне виховання послалися понад 90% опитаних осіб. Це було зумовлено тим, що на Івано-Франківщині релігійному вихованню батьки приділяли значно більше уваги, ніж, скажімо, у східних, південних чи центральних регіонах України. Тут частка віруючих від загальної кількості населення була значно вищою, ніж в більшості областей УРСР. Очевидно також і те, що релігійне виховання в опитуванні означало й вплив традиції. Це опитування також показало, що поміж віруючих частка осіб, які отримали релігійне виховання, була дещо більшою, ніж у групі осіб, що вагалися. Найбільшим недоліком згаданих опитувань було те, що в них були відсутні запитання, які стосувалися безпосередньо духовних мотивів релігійності.
Значний інтерес для вивчення уявлень вірян про причини їхньої релігійності становлять опитування, що стосуються окремих конфесій. Прикметно, що відповіді, які давали члени невеликих релігійних течій закритого типу, значно відрізнялися від загальної картини, змодельованої переважно згідно з опитуваннями православних. Дані соціологічного опитування у Сумській області, за якими віруючими завдяки сімейному вихованню стали 77 % православних , значно співпадають з даними таблиць, що подавалися вище, чого, однак, не можна сказати про дані, отримані в результаті опитувань свідків Єгови, пятидесятників, євангельських християнів-баптистів, адвентистів сьомого дня.
Приміром, за соціологічними дослідженнями АН УРСР на Закарпатті та Івано-Франківщині, 31,8% свідків Єгови заявили, що стали членами релігійної організації завдяки пропаганді проповідників, 18,6% - в результаті пошуків «істинної віри», 17,7% - завдяки сімейному вихованню, 14,1% намагалися знайти втіху при душевних травмах, 7% - завдяки читанню релігійної літератури і 10,6% відмовилися давати відповіді. Опитування на Львівщині, проведене кафедрою наукового атеїзму Львівського університету ім. І. Франка, показало, що близько 60% свідків Єгови зазначили, що стали членами єговістських громад в результаті релігійної агітації і пошуків «істинної віри», на 28-30% вплинуло сімейне виховання. З опитувань свідків Єгови, які наведені в брошурі Є. Дороша, випливало, що 52% віруючих допомогли «знайти Бога» родичі, 28% - життєві труднощі та психологічні травми, 12% сприяли специфічні умови (увязнення та ін.), близькі, сусіди, 8% не усвідомлювали причин.
Результатом проведеного в першій половині 1960-х років опитування 577 євангельських християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, п’ ятидесятників, свідків Єгови були такі дані: завдяки сімейному вихованню віруючими стали 23 % опитаних осіб, через особисте горе - 11 %, в результаті агітації і добродійної допомоги віруючих - 25 %, завдяки самостійним пошукам «істини і правди» - 21%, під впливом релігійної літератури - 6%, 14 % ухилилися від відповіді. Це опитування за низкою показників було подібне до того, що тоді проводилося в окремих районах Західної України. За ним, із 100 опитаних вірян в Богородчанському районі Івано-Франківської області, що належали до релігійних громад закритого типу, 22 особи зазначили, що стали віруючими завдяки сімейній традиції і вихованню, 13 осіб - через особисте горе, 33 - завдяки агітації та добродійній діяльності віруючих і 21 - у результаті самостійних пошуків «істини й правди». Відтак більшість членів цих громад основними факторами своєї релігійності бачили не лише сімейне виховання, а й агітаційну та доброчинну діяльність віруючих, самостійні пошуки «істини й правди». На відміну від православних вони рідко посилалися на вплив традиції.
Важливим для вивчення уявлень віруючих про причини їхньої релігійності також є те, що віруючі позитивного бачили в релігії. Привабливість релігії для частини людей була причиною, що наближувала їх до релігійної віри. А в радянських опитуваннях під нею приховувалися реальні мотиви релігійності. Як ми зазначали раніше, за марксистсько-ленінським світоглядом, її спричиняли переважно соціальні та культурні фактори. Тому про духовні причини релігійності та повязану з ними мотивацію можна було лише говорити як про привабливість релігії. Відтак розгляд цього питання дозволяє краще зрозуміти реальні мотиви релігійності віруючих загалом. Відповіді, які стосувалися цього аспекту релігійності, як й інші, впродовж досліджуваного періоду також дещо змінювалися.
У 1940-50-х роках, коли особи, які народилися в дореволюційний період і навіть пізніше, складали більшу частину населення, для значної частини людей привабливість релігії бачилася у відповідях повязаних із спасінням душі тощо. Пізніше у 1960-80-х роках частка таких відповідей різко зменшилася. Відповіді 325 віруючих на запитання: «Що хорошого ви бачите в релігії?» (опитування проведене в 1960-х роках) показали такі результати (див. таблицю 3).
Таблиця 3
Зміст відповідей Кількість віруючих У %
Моральна сторона 186 47
Спасіння душі 71 21,84
Розрада 63 19,38
Задоволення естетичних потреб 20 6,15
Ні добре, ні погане 19 5,85
Нічого доброго 23 7,07
«А що, коли все-таки бог існує?» 6 1,85
Відповіді не отримано 37 11,39
Дані, вміщені в таблиці 3, свідчать, що майже половина віруючих (близько 46 %) вибрали відповіді повязані з морально-психологічною стороною релігії і лише близько 22 % вказали на те, що релігія сприяє спасінню душі. Понад 11 % тих осіб, що не дали відповідей, очевидно належали до тих вірян, які не знали, що відповісти (не обовязково через погане розуміння релігії, могло бути навпаки - занадто серйозне ставлення до релігії, щоб давати прямолінійні відповіді), або ж не бажали висловлювати свої погляди через різні причини.
За даними опитувань 1344 віруючих (1960-і роки), проведеними відділом атеїзму Інституту філософії АН УРСР, суто релігійні ідеї - віра у всемогутність Бога, обіцянки загробного життя - привертали до релігійних організацій близько 20,4% опитаних; «доброчесна» мораль, втіха в горі, релігійні обряди, спів, живопис - 36,4%; не змогли визначити 43,2% опитаних. Як бачимо, дані цього дослідження окремими аспектами значно відрізнялися від попередніх. Ймовірно, причиною було те, що в анкетах ставилися різні запитання. Очевидно відрізнявся і склад опитуваних як за ступенем релігійності, так і за конфесійною приналежністю.
Порівняємо дані соціологічних досліджень 1960-х з даними опитувань 1980-х років. Опитування відділу наукового атеїзму Інституту філософії АН УРСР 1983 року на Івано-Франківщині включало питання «Що Вас, як віруючу людину, більш за все приваблює в релігії?». Були отримані такі відповіді (див. таблицю 4).
Таблиця 4
Варіанти відповідей Ті, що вагалися між релігією та атеїзмом Ті, що вважали себе віруючими
Число відповідей У % Число відповідей У %
Обіцянка вічного життя в раю 14 2,3 288 14,5
Висока мораль 93 15,2 414 20,8
Віра в заступництво бога 24 4,0 435 21,8
Релігійне мистецтво (музика, спів, архітектура та ін.) 37 6,1 46 2,3
Релігійні проповіді 26 4,3 126 6,3
Утіха 7 1,2 28 1,4
Свята й обряди 318 52,6 589 29,6
Ніщо не приваблює 80 13,1 55 2,8
Інше (вкажіть, що) 7 1,2 11 0,5
Всього 606 100 1992 100
Дані цього дослідження свідчать, що віруючі вибирали переважно відповіді, повязані з вірою в заступництво Бога, обіцянкою вічного життя в раю, релігійними святами, мораллю. Слід також додати, що дослідження, проведене 1983 року на Івано-Франківщині, дозволяє зробити аналіз відмінностей поглядів між віруючими й особами, що вагалися між релігійною вірою та невірям. Останні у відповідях на питання «Що Вас, як віруючу людину, більш за все приваблює в релігії?», частіше надавали перевагу релігійному мистецтву, святам та обрядам, ніж віруючі. Віруючі люди частіше акцентували увагу на вічному житті в раю, високій релігійній моралі, вірі в заступництво Бога тощо, тобто тим елементам, які передбачають присутність певного ступеня віри.
За більшістю відповідей дані досліджень, проведених у 1960-х і 1980-х роках, не сильно відрізнялися. Чисельні відмінності у відповідях на окремі питання були викликані переважно іншими формулюваннями відповідей, а також багатьма відмінностями у змісті запитань. Найбільша різниця полягала у відповідях: «розрада», «утіха». У 1960-х роках частка осіб, відповіді яких стосувалися цих пунктів, була значно більша, ніж у 1980-х. Очевидно, що покращення матеріально-побутових умов сприяло покращенню психологічного самопочуття.
На відповіді про привабливість релігії впливала й конфесійна приналежність. Соціологічні опитування віруючих, що належали до трьох релігійних течій, проведені відділом атеїзму Інституту філософії АН УРСР, дали такі результати (див. таблицю 5).
Таблиця 5
Що приваблює в релігії? Православні Баптисти Свідки Єгови Разом
Кількість опитаних 867 199 174 1240
Віра у всемогутнього Бога 20 12 92 124
Обіцянка безсмертя 27 39 96 162
Релігійна втіха 81 9 7 97
Доброчесна мораль 130 70 20 220
Обрядовість 33 9 3 45
Ніщо не приваблює 178 6 2 186
Невизначена відповідь 119 3 2 124
Не знає 27 1 - 28
Не відповідає 252 50 23 325
Як бачимо з таблиці 5, відповідь, що передбачала віру у всемогутнього Бога, вибрали більше половини опитаних свідків Єгови, понад 2% православних і близько 6% баптистів. Обіцянку безсмертя вибрали більше половини свідків Єгови, близько 19% баптистів і менше 3% православних. Православні та баптисти більше, ніж свідки Єгови, приділяли увагу доброчесній моралі: православні - 130 із 867, баптисти - 70 із 199, тоді як свідки Єгови - 20 із 174.
Вивчення уявлень віруючих про причини їхньої релігійності буде неповним, якщо не враховувати хоча побіжно уявлень про причини відходу від неї. Серед отриманих відповідей були такі: «Відійшов від релігії під впливом своїх дітей і лекцій про релігію» (колгоспник, 1906 р. н., освіта 4 класи), «не було часу вірити; старалася виховувати дітей (11 осіб), годувати, зодягати і навчати в школі» (домогосподарка, 1906 р. н., освіта 4 класи), «чоловік мій не вірив у релігію, був партійний, зясував мені цей обман і перестала вірити» (колгоспниця, 1900 р. н., малописьменна), «повністю відійшов від церкви в 1961 р., коли відбувся перший політ у космос» (колгоспник, 1917 р. н., початкова освіта), «роки колективізації змусили просто забути дорогу до храму божого» (колгоспник, 1893 р. н.).
Колгоспниця М. (с. Нова Слобода Буринського району Сумської області, 1910 р. н., малописьменна, православна) зазначала: «Після війни моя віра сильно похитнулася, бо пережила багато горя, зневірилася в божій допомозі. Коли фашисти зайняли село, то спалили багато хат, в тому числі й мою. Почала будувати нову. Потім окупанти вдруге спалили хату й знову довелося будувати. На моєму утриманні тоді була стара мати і чотирирічна донька. Зараз живу добре, тому що дочка працює і від колгоспу велика допомога і увага, а не тому, що існує якийсь бог». Жителька с. Слобідка Гощанського району Ровенської області Т., яка була віруючою до 1962 р., зазнала невдач у сімейному житті. Перший чоловік залишив її з малою дитиною, а вийшовши заміж за другого, вона стала матірю ще трьом дітям. Невдовзі він помер. Т. заявляла: «Бога нема. Якби він існував, то не став би так сильно карати. Нехай я грішниця, але немовля, якому всього 6 місяців, не встигло ще нагрішити. За що ж він і цю дитину карає? Коли б не люди, не знаю, як і жила б далі: хата розвалилася, а в мене четверо дітей. Спасибі товаришам чоловіка, які після роботи і у вихідні збудували нам дім. Все це допомогло мені переконатися, що ніякого бога немає». В. Мельничук (44 роки, виключена з громади ЄХБ, колишня пятидесятниця) заявляла: «Я була віруючою і просила бога, щоб мій чоловік прийшов додому здоровий, але оскільки чоловік прийшов додому інвалідом без ноги, бог мене покарав, то я йому більше не вірю». В останньому випадку спостерігалася не відмова від релігійної віри, а від виконання релігійних обрядів та приписів. Що цікаво, що подібними висловлюваннями віряни пояснювали і виникнення та посилення релігійності. Очевидно, що основна причина такої полярної реакції була прихована в самій людині, її психологічній структурі, здатності сприймати виклики зовнішнього світу.
24,58% опитаних євреїв пояснили свій розрив з релігією пережитим під час війни. Низка колишніх іудеїв, що проживали в Закарпатті, причини свого відходу від релігії пояснювали так: «Коли втратив дружину й дітей у концтаборі» (лікар В., 60 р.); «Як дізнався про звірства гітлерівців у Освенцімі» (товарознавець К., 44 р.); «Коли був у таборі і втратив усіх близьких» (адвокат Л., 39 р.). Такі висловлювання не були поширеними. Загалом більшість віруючих з-поміж причин відходу від релігії бачили втрату віри в Бога, розчарування в священнослужителях, вплив антирелігійної пропаганди тощо.
Слід відзначити, що уявлення віруючих про причини їхньої релігійності та відходу віруючих від релігії не завжди співпадали з реальними причинами. О. Демянов щодо останніх справедливо вказував: «Як правило, багато згадують лише привід, який сприяв розриву з громадою віруючих, ті самі фактори, під впливом яких впродовж низки років відбувалося приховане визрівання нових ідей, уявлень, потреб та інтересів і які є визначальними в цьому процесі, багато не називали чи ставили в один ряд з іншими, другорядними факторами». Ці слова можна застосувати і щодо навернення в лоно релігії.
Це одна із причин того, що причини релігійності, на які вказували віруючі, не завжди збігалися з дійсними. Іншою є те, як ми згадували раніше, що радянський світогляд заперечував існування багатьох надприродних явищ. Відтак під його впливом формулювалися запитання, що неадекватно відображали реальність; не всі питання, які містилися в анкетах, відповідали уявленням вірян. Білоруські соціологи відзначали, що 80% опитаних баптистів (1960-і роки) дали таку відповідь про причину їхньої релігійності: «Не я до бога прийшов, а бог мене покликав». Як правило, радянські анкети такої відповіді не передбачали, тому віруючий вибирав іншу, що неадекватно відображала його релігійне світобачення.
Багато віруючих, відповідаючи на запитання соціологічних анкет, часто давали такі відповіді, які могли значно відрізнятися від тих, які б вони давали у середовищі віруючих. Як приклад останніх відповідей наводимо ті, які звучали в одеській автономній громаді ЄХБ (1979 рік). Тут після молитви-подяки й індивідуальних прохань до Бога піднялася жінка і сказавши, що людина завжди щось робить з певною метою, стала запитувати: «- Ось ти, сестро, скажи, навіщо ти прийшла сьогодні на зібрання?»
Відповідь: «Для того, щоб послухати слово боже».
«А ти, брате?»
Відповідь: «Щоб знайти спасіння».
«А ти, сестро?»
Відповідь: «Щоб поспілкуватися зі святими».
«А ти, брате?».
Відповідь: «Тільки тут я можу поспілкуватися зі святими» тощо.
Як показує цей діалог, схожі відповіді не містилися в анкетах радянських дослідників. Вузький марксистський матеріалістичний підхід до вивчення релігійності ставав на перешкоді проведенню більш точних досліджень.
Крім того, як зазначалося раніше, релігійність не могла формуватися лише під впливом одного чинника, і тому виділяючи окремі фактори, ми сприймаємо їх не як одиничні, а лише як провідні.
Підсумовуючи зазначимо, що уявлення віруючих про причини їхньої релігійності були різнобічні. Найпоширенішими серед них були такі, що включали вплив традиції, релігійного виховання, вплив сімї та оточення. Особи, яким вони були притаманні, становили більшу частину вірян православних, католицьких та іудейських громад. Серед віруючих також була вагома частка осіб, які вважали, що до наближення до Бога їх спонукали горе та негаразди воєнного періоду, особисті та сімейні нещастя. Частина людей заявляла, що віра в Бога допомагала їм долати психологічні труднощі - привносила в їхнє життя радість та спокій. Спілкування в релігійній громаді, особливо в невеликих протестантських громадах закритого типу, багатьом людям дозволяло уникнути самотності. Деяких осіб до членства в таких громадах підштовхувала моральна та матеріальна підтримка, яку надавали їм одновірці.
Існували також уявлення, повязані з естетичною та етичною стороною релігії тощо. Менше половини віруючих вважали, що їхня релігійність зумовлена суто духовними причинами - бажанням духовно розвиватися, досягнути спасіння, «вічного життя» тощо. Частка останніх була значною в громадах євангельських християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, пятидесятників, свідків Єгови і меншою була в громадах РПЦ, поміж католиків та іудеїв. У реальності факторів, що зумовлювали релігійність тієї чи іншої особи могло бути декілька; вони тісно взаємодіяли.
Суто релігійна мотивація побожності впродовж досліджуваного періоду поступово витіснялася нерелігійною. У досліджуваний період мало свою специфіку і співвідношення різних мотивів, що було зумовлене радянською атеїстичною пропагандою. Як правило, остання була дієвою щодо пригнічення тих факторів релігійності, які можна було назвати раціональними. Проти тих, що базувалися на людських почуттях, релігійному досвіді чи перебували під сильним впливом архетипів колективного несвідомого, антирелігійна пропаганда була малоефективна.
Часто віруючі не могли чітко визначити причину своєї віри в Бога і плутали її з приводом. Останнє свідчило про загальну слабку рефлексію населення над питаннями причин його релігійної віри (хоча вона впродовж досліджуваного періоду дещо зросла серед населення) і небажання заглиблюватися в релігійну сферу.
Загалом наближення віруючих до релігії, як і їх відхід, відбувався під впливом цілого комплексу причин, який часто називають поняттям «саме життя». Різні фактори функціонували в тісній взаємодії, доповнювали одне одного; у різних людей на різних етапах життя одні виступали головними, інші другорядними.