Дослідження історіографії державотворчої діяльності вищого органу влади у 1918–1920 рр. З’ясування еволюції концептуальних підходів. Вивчення негативного впливу стереотипів. Уточнення аспектів діяльності Директорії Української Народної Республіки.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наукРобота виконана на кафедрі історії України і філософії Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. Науковий консультант: доктор історичних наук, професор КАЛАКУРА Ярослав Степанович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор - консультант кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки; ПИРІГ Руслан Якович, Інститут історії України НАН України, головний науковий співробітник відділу історії Захист відбудеться "25" березня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою: 01001, Київ, вул.В умовах розбудови суверенної України вивчення дворічного процесу державотворення Директорії УНР та її урядів за вкрай несприятливих внутрішньо-та зовнішньополітичних умов Української революції 1917-1921 рр., має практичне значення, оскільки цей досвід може стати у нагоді при визначенні стратегії та тактики державного будівництва. Уважний аналіз колізій сучасного державотворення в Україні свідчить, що багато нинішніх проблем значною мірою ідентичні проблемам доби Директорії УНР. Історіографічне дослідження діяльності Директорії УНР має теоретичне та практичне значення й для реалізації в українському історіографічному процесі концепції антропологічно орієнтованої історії, оскільки ця діяльність була спрямована не лише на розвязання фундаментальних проблем державотворення, а й на вирішення життєво важливих питань, які хвилювали пересічного українця. Існують намагання частини істориків обстоювати застарілі радянські стереотипи при висвітленні багатьох концептуальних аспектів, повязаних із діяльністю Директорії УНР, запозичувати і некритично використовувати постулати українських зарубіжних авторів. Вищевикладена аргументація, а також наявність значного масиву різнопланової літератури із зазначеної проблеми, неоднозначне, часом суперечливе трактування державотворчого досвіду Директорії УНР в українській зарубіжній і вітчизняній історіографії, зумовили обєктивну потребу в підведенні підсумків вивчення істориками цього найбільш тривалого в часі періоду визвольних змагань 1917-1921 рр., які й відображені автором у пропонованій дисертації.Аналіз його монографії та докторської дисертації засвідчує, що окремо до цієї доби дослідник звертається лише раз - у третьому параграфі третього розділу зазначених праць, де надзвичайно стисло, в оглядовому плані розглядає рівень історіографічного засвоєння деяких аспектів законодавчої діяльності Директорії УНР. Здійснивши значну роботу по їх систематизації та аналізу, дослідниця висловила слушні пропозиції щодо подальшого дослідження низки аспектів державотворчої діяльності Директорії УНР. ХХ століття", ґрунтовній статті "Новітні видання і дослідження з історії Української революції (1917-1920)" (2004р.), низці історіографічних оглядів, опублікованих у наукових виданнях протягом 2006-2009 рр., дослідник здійснив фронтальний аналіз новітніх тенденцій вивчення історії Української революції, її різних етапів, в т.ч. і доби Директорії УНР. Скоропадського, стверджують, що створення Української Держави заклало реальні підвалини для розбудови незалежної і самостійної України і лише деструктивна роль радикально налаштованої частини УНС, яка прагнула будь що здійснити в Україні "селянсько-робітничу революцію", перешкодила здійсненню віковічної мрії українців про власну державність. Домінуючим було твердження, що УНС створив Директорію, маючи на меті зберегти в Україні буржуазний режим.