Висвітлення теоретичних основ усної взаємодії в політиці. Аналіз мети ораторського мистецтва, якою є передача інформації та мотивація людей до дій. Засоби побудови тексту для політичних діячів, що створюють позитивне враження щодо здібностей кандидата.
Аннотация к работе
УСНА ВЗАЄМОДІЯ В ПОЛІТИЦІ А.О. Овчаренко На сучасному етапі розвитку суспільства особливого значення набуває проблема усної взаємодії в умовах передвиборчої компанії, що безумовно робить вплив на ефективність соціальної адаптації. Популярність політичного лідера є мірою його переваги в електораті відносно інших. Кожний політик насамперед є оратором, який займає певну позицію та відстоює її в словесних диспутах, створює власною мовною діяльністю певний образ, що має бути переконливим для партнерів у спілкуванні. До вивчення феномену усної взаємодії неодноразово зверталися такі дослідники, як І. Дубов, Т. Кузнєцо- ва, Н. Кохтєв, А. Леонтьєв, П. Сопер та ін. Перші промови політичного характеру з’явилися у Стародавній Греції, з розвитком політики та ораторського мистецтва, хоча їх основою можна вважати промови та заклики, які в додержавний період виголошувалися вождями та старійшинами перед племенем, з метою отримання прихильності чи підтримки останнього, а також мобілізації сили цих протодержавних утворень перед вирішальними битвами чи важливими подіями соціально-побутового рівня.