Передумови формування та становлення жанру "сільського роману" у турецькій літературі. Витоки та еволюція фольклористичних поглядів Я. Кемаля. Специфіка застосування Я. Кемалем народнопоетичних сюжетів, мотивів, образів та символів у своїй творчості.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукСеред провідних формотворчих тенденцій, виявлених на жанровому рівні поетики турецької літератури, стала відкритість художньої системи, виникнення й утвердження нових світоглядних, художніх орієнтирів - пафос минувщини і повернення до традиційних моделей національної культури, тяжіння до зростання ролі народного мистецтва слова, жадання національного самопізнання і самовираження, прагнення очистити «забруднену» турецьку мову від персизмів та арабізмів, а головне - створення літератури, зрозумілої великій читацькій аудиторії. Проте згадані дослідження не пропонують цілісної картини розвитку творчості Я. Кемаля, аналіз специфіки художнього моделювання героя його творів, що постають реальним результатом впливу фольклорної традиції, не тільки дозволяє сформувати більш чіткий погляд на еволюційний звязок фольклору та літератури у художньому генезисі творчості прозаїка від найпростіших стилізацій уснопоетичних форм до складного синтезу народнопоетичних елементів у художньому творі, а є обєктивним методом текстуального вивчення історії турецької літератури другої половини ХХ століття. Обраний напрямок дослідження входить до плану загальної наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації» (06БФ044-01); підрозділ «Мовно-літературні звязки між Україною та країнами Сходу». Тему дисертації затвердила Вчена рада Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 2 від 29 вересня 2008 р.), остаточну редакцію теми ухвалено Вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол № 9 від 25 лютого 2010 року.У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, сформульовано мету, завдання і теоретико-методологічну основу дослідження, окреслено обєкт та джерельну базу, зясовано стан наукового опрацювання проблеми, розкрито теоретичну та практичну вагомість отриманих результатів, форму їх апробації, вказано структуру та обсяг дисертації. Зокрема висвітлено процес формування нової турецької літературної еліти, в творчості якої найбільше сконцентрована й відверто інтерпретована основна тогочасна ідея - змалювання буденних проблем селянина крізь призму народного світобачення та духовної культури. Так, аналіз кемалівських романів про народних месників - Худющого Мемеда та Чакирджали Ефе - дає усі підстави стверджувати, що створення письменником художнього образу розбійника почалося ще у дитинстві, коли спершу він зіткнувся з насильницькою смертю батька, а згодом втратив вірного друга сімї, сина сусідки Заладжи, розбійника, котрий замінив хлопцю рідного батька. Боратав), адже вона є «культурою країни, в середині якої знаходиться основа та відлуння всього національного мистецтва, створеного багатьма поколіннями», й саме вона, за переконанням самого письменника, «може стати невичерпною криницею для творчості». З усього аналіз доробку Кемаля-фольклориста доводить, що фольклорна культура для митця - не звичайне захоплення, а шлях живого спілкування з народом (жвавий контакт з носіями традиції, фіксація і вивчення багатого національного мистецтва вже стало рідкісним явищем для письменників ХХ століття), покликання, котре позначилось на формуванні художнього стилю письменника як синтезу його індивідуально-авторських ідей і світоглядно-художніх концепцій традиційної культури.Послідовний компаративістичний аналіз роману «Худющий Мемед І» та народного оповідання про Кьороглу свідчить: на основі традиційного сюжету про народного героя Кьороглу митець створює в романі багаторівневу систему онтологічних та етично-психологічних мотивацій, акумулює мистецький досвід епічної парадигми. Зокрема, змальовуючи історію сильної, неординарної особистості, митець вдається до прийому ідеалізації і, ширше - фольклорного світобачення і відтворення дійсності, описує протагоніста через його вчинки, гіперболізацію подоланих ним перешкод (Худющий Мемед) або небуденних стосунків його з конем як активізацію самої постаті народного героя (Кьороглу, Хасан), романтизує народження і поведінку героя, його стремління до свободи і справедливості, почуття, думки, вольові прагнення, хоча при цьому не порушуються і реальні пропорції характерів. Подібна поетизація епічних героїв як ідеальних в оцінці явищ життя, синтез казкових, епічних та легендарних джерел при характеротворенні героїв виформовують у свідомості читача національний образ (героя, ашуга), детермінований усім суспільно-історичним ходом становлення і розвитку етносу, котрий викарбувався у свідомості народу (часто підсвідомо) як особлива форма збереження знань суспільства про героїв.