Інституційно-еклезіологічне становлення УПЦ КП. Етапи інституціалізації в період незалежності. Канонічні засади діяльності УПЦ КП, її суспільно-національна складова. Національне наповнення культової практики. Культ святих і свят, соціальне душепастирство.
Аннотация к работе
Державний вищий навчальний заклад Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника Кафедра релігієзнавства, теології і культурології КУРСОВА РОБОТА на тему УПЦ КП як реалізація принципу автокефальності в українському православї Студента 2 курсу, групи _ФЛ-21 Старовецького С.М. напряму підготовки: Філософія Керівник: к. філос. н., викл. Суспільно-національна складова діяльності УПЦ КП 2.1 Національне наповнення культової практики УПЦ КП 2.2 Культ святих і свят в УПЦ КП 2.3 Соціальне душпастирство УПЦ КП під час Революції Гідності Висновки Список використаних джерел та літератури Додатки Вступ Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку націє - та державотворення України, постає питання утворення Помісної Української Церкви. У вітчизняному релігійному полі серед традиційних українських церков активну позицію в контексті створення власного соціально та просвітницького руху з метою активізації співпраці із суспільством виявляє Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП) як інституція та церковно-громадський рух. Українська Православна Церква Київського патріархату - це репрезентація помісності ортодоксальної церковної інституції: самобутності києвоцентризму та парадигми Київського Православя. Єдність Церкви є аксіома вчення про Церкву. Метою Ортодоксальної Церкви є єднання людини із Богом. Предметом дослідження є душпастирська та соціально-просвітницька діяльність Українська Православна Церква Київського патріархату у формуванні громадянського українського суспільства. У релігієзнавстві тема помісності Церкви Київського Патріархату та реалізація її автокефальних засад висвітлювалися в працях Степовика Д, Сагана О., Колодного А., Голіченко М., Поліщук І., Мицик Ю., Онищенко О., Яроцький П., Лукашевич М., Лубський В., Недюха М., Филипович Л., Димитрія (Рудюка), Євстратія (Зорі), Епіфанія (Думенка), та інших дослідників, наукові висновки котрих і становлять теоретико-методологічну основу роботи Структура та обсяг роботи. Інституційно-еклезіологічне становлення УПЦ КП 1.1 Головні етапи інституціалізації УПЦ КП в період незалежності Внаслідок історично сформованої моделі співіснування Помісних Православних Церков зі світською владою та іншими світськими елементами буття тієї чи іншої нації, Ортодоксальна Церква, надто щільно повязана із системою національних цінностей. Православна Церква може виступати одним із чинників національного відродження, не будучи його ініціатором [1 с.258-259]. В 1990 році (7-10 червня) на Помісному Соборі Російської [Руської] Православної Церкви, який обрав Патріархом Російської Православної Церкви (РПЦ) Олексія (Рідігера), митрополит Київський і Галицький Філарет (Денисенко), який був тоді місцебюстителем патріаршого Московського престолу та головуючим на Помісному Соборі, добився для Української Православної Церкви (Український екзархат у лютому 1990 року був перейменований на УПЦ) права незалежності та самостійності в управлінні. Паралельно із цим тривав процес третього відродження Української Автокефальної Православної Церкви. Важливою історичною подією, котра сприяла формування інституційного становлення церкви було проведення Всеукраїнського Помісного Православного Собору у Києві 5-6 червня 1990 р. Основною метою Собору було розгляд стану Українського Православя, за участю понад 700 делегатів з усієї України, серед яких було 7 єпископів і понад 200 священників з мирянами. Уставленою в Православній Церкві є канонічна традиція, коли Патріархат проголошується там, де велась євангельська проповідь, хоча б одного із апостолів Ісуса Христа. Безперечним є факт, що апостол на півдні України був точно. Ярославів Вал. Київ. 18 листопада 1990 р. в соборі Святої Софії в Києві відбулася інтронізація митрополита Мстислава на Патріарха Київського і всієї України, саме з того часу, Патріарх Мстислав (Скрипник) став не лише першим українським Патріархом, але й об’єднав У А П Ц в Україні з У П Ц в США і діаспорі. Згідно 1 апостольського правила єпископа може поставити лиш собор єпископів (не менше двох) (Див.: Правила Святих Апостолів, Вселенських і помісних Соборів, і святих отців / Перек.: Чокалюк С.М. УПЦ Київський Патріархат. Найвищим її керівним органом став Помісний Собор УПЦ. Обрання митрополита Філарета Предстоятелем УПЦ було підтверджено і Помісним Собором УПЦ 1-3 листопада 1991 р. [6 с.231]. Становище УПЦ, хоч і незалежної та самостійної в управлінні, але все ж таки у складі Московського Патріархату протирічило статуту України як суверенної, соборної держави. Собор засвідчив наявність усіх можливостей для буття Української Церкви: достатньої кількості єпископату, духовенства, вірних, духовних навчальних закладів і монастирів [9 с.58-59].