Особливості організаційної побудови управління промисловістю через раднаргоспи. Причини перебудови господарського механізму. Аналіз поступової централізації та ускладнення територіальної системи управління промисловістю, що призвело до згортання реформи.
Аннотация к работе
Анотація
реформа раднаргосп перебудова господарський
Управління промисловістю і будівництвом УРСР У 1957-1965 рр.
С. О. Зіньковський
У статті досліджено особливості організаційної побудови управління промисловістю через раднаргоспи. Розкриваються причини, які спонукали радянське керівництво до перебудови господарського механізму. Зроблено аналіз поступової централізації та ускладнення територіальної системи управління промисловістю, що призвело до згортання реформи.
Ключові слова: промисловість, реформа, раднаргосп, міністерство
Економічна ситуація у сучасній Україні характеризується наявністю великої кількості невирішених проблем. Труднощі в економіці зумовлюються протиріччями, закладеними під час проведення господарських реформ, направлених на децентралізацію економіки. Тому перед суспільством постає проблема осмислення й наявних суперечностей, й історичного досвіду їхнього вирішення. З цієї позиції актуальним є дослідження суспільно-економічних процесів, що відбувались в радянський період. Необхідними є переоцінка та переосмислення господарської політики СРСР, зокрема економічних перебудов 1957-1965 рр.
Дотепер ця проблема залишається недостатньо вивченою. Після усунення від влади М. Хрущова, радянські історики не мали змоги повноцінно досліджувати реформи другої половини 1950 - першої половини 60-х рр. Незважаючи на це, дослідники історії народного господарства СРСР ввели широке коло економічної інформації щодо параметрів і структури радянської промисловості цього періоду. Повноцінне й об’єктивне вивчення проблеми реформування промисловості України стало можливим лише з набуттям нею незалежності. Україну почали розглядати як окремий суб’єкт виробничих відносин. Позитивним моментом в історіографії проблеми стала доступність раніше засекречених архівних джерел та західних досліджень з історії радянської економіки.
Аналізуючи роботи сучасних вітчизняних дослідників, слід відмітити праці В. Барана, В. Даниленка, З. Лихолобової, Ю. Фролова, А. Саржана, Б. Лановика, М. Лазаровича, Р. Матейка, З. Матисякевича, В. Литвина, О. Ворошилова, П. Гордієнка. Втім, попри наявність деяких робіт, що торкаються реформування промисловості України другої половини 1950 - першої половини 60-х рр., ця проблема потребує додаткового опрацювання. Саме це й становить мету пропонованої розвідки.
Економіка Радянського Союзу середини 1950-х рр. мала вирішити нові завдання. Згідно з різними підрахунками, за роки четвертої п’ятирічки в СРСР близько 50 % устаткування для новозбудованих та відновлених об’єктів забезпечували репараційні поставки з Німеччини, Румунії, Угорщини та Фінляндії [1, 192]. Хоча в наступній п’ятирічці обсяг репарацій значно скоротився, вони продовжували відігравати важливу роль в якісному розвитку економіки. З вичерпанням цього джерела для розвитку народного господарства й деяким скороченням темпів економічного зростання, актуальним ставав пошук ефективніших методів господарювання. До того ж М. Хрущовим було висловлено твердження, що незабаром СРСР має наздогнати і випередити найрозвинутіші капіталістичні країни за базовими економічними показниками. Вирішення подібних амбітних завдань було можливе лише за умови здійснення зміни економічної моделі, адже, якщо за кількісними показниками економіка Радянського Союзу загалом та Радянської України зокрема могла конкурувати з західним країнами, то за якісними показниками вона залишалася далеко позаду. Це було спричинено екстенсивними, планово-директивними методами господарювання та консервативністю міністерської системи.
Реформа 1957 р. ліквідувала існуючу галузеву міністерську систему керівництва у промисловості. Було розформовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств. В Україні ліквідовано 11 промислових міністерств (будівництва підприємств вугільної промисловості, будівництва підприємств металургійної і хімічної промисловості, вугільної промисловості, легкої промисловості, лісової промисловості, міського і сільського будівництва, паперової і деревообробної промисловості, промисловості м’ясних і молочних продуктів, промисловості продовольчих товарів, рибної промисловості, чорної металургії, а два будівельних міністерства перетворено із союзно-республіканських на республіканські). Їх заступила система автономних раднаргоспів - управлінських структур, що здійснювали оперативне керівництво у рамках певних економічних районів. В Україні було утворено 11 таких районів. До 1 січня 1957 р. раднаргоспам було передано все майно та підприємства ліквідованих міністерств [2, 2]. Міністерства, що залишилися (такі, як міністерство хімічної промисловості, авіаційної промисловості тощо), звільнялися від безпосереднього управління підприємствами, здійснюючи свої нові функції через ради народного господарства. Збереження деяких міністерств радянське керівництво пояснювало необхідністю пришвидшеного розвитку відповідних галузей.