Універсальність цінностей європейської цивілізації. Обмеженість демократії спотвореннями її природного способу функціонування в розвинених країнах і орієнталістським тлумаченням універсалізму як засадничої цінності європейської і християнської етики.
Аннотация к работе
Універсальність цінностей європейської цивілізаціїЗагальновизнаним аргументом на користь універсальності досвіду європейської цивілізації зазвичай вважають повагу до демократії, яка, з одного боку, є тією цінністю-принципом, що базується на духовному, моральному та історичному спадку європейських народів і є засадничою стосовно Європейського Союзу [Див.: 2; 11]. Так що «на всіх континентах множаться численні конференції, де співають хвалу новій богині - не просто демократії, а демократії всесвітній, суцільній демократизації світу, що й годі піддавати сумніву її існування» [8, с. Це зумовлено тим, що, по-перше, «демократія виявляється єдиним режимом, через свої засадничі закони повязаним із правами людини і за якого кожен громадянин може вимагати їх утілення, принаймні приблизного» [8, с. Це тягне за собою низку запитань, а саме: 1) як ставляться європейські народи до процесу євроінтеграції; 2) скільки Європ і яких Європ вони хочуть; 3) які інтеграційно-політичні цільові установки потребують їхнього схвалення, а які ні; 4) якими добрими, узгодженими підставами можна виправдати те, що ЄС реалізує свою юридичну владу над більш як трьохсот шістдесятьма мільйонами громадян; 5) якими можуть бути способи впливу громадян на європейську політику та інституції ЄС та яким чином преференції громадян можуть враховуватися під час прийняття рішень у ЄС; 6) якою має бути роль урядів як представників своїх громадян на загально-європейському рівні, та яке значення має обстоювання урядами інтересів своїх громадян заради прийняття спільного рішення [5, с. Ревеля демократія є не стільки «єдиною формою дієвого управління», скільки низкою проблем, які повязані із функціонуванням цієї форми, більш того, низкою вад такого функціонування, без подолання яких демократія, лишаючись «найпридатнішою до вдосконалення формою політичного устрою», ще має довести в умовах «нових небезпек» свій статус «остаточної форми людського врядування» й, тим самим, підтвердити свою універсальність.