Лексико-словотвірна інтерпретація універбації в українській мові як процесу створення цілісно оформлених найменувань із розчленованих номінацій. Закономірності універбації як процесуального явища. Формування ідентифікаційного і диференційного компонентів.
Аннотация к работе
Прикарпатський університет імені Василя Стефаника УНІВЕРБАЦІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІРозвиток лексичного складу мови полягає не лише в появі нових найменувань на позначення відповідних обєктів дійсності, але і в удосконаленні й раціоналізації одиниць номінації, одним із виявів чого є процеси універбації, скеровані на перетворення здебільшого двокомпонентної стійкої назви в однослівне найменування - слово-універб. Актуальність теми дослідження випливає із важливості явищ формально-семантичної компресії розчленованих номінативних одиниць в однослівні найменування для зясування закономірностей розвитку й функціонування лексичного складу мови. Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві комплексно досліджено явище універбації, зокрема узагальнено теоретичні засади зясування природи універбації, визначено типи стійких мотивуючих словосполучень, на основі яких відбуваються універбаційні перетворення; встановлено словотворчі механізми, що призводять до утворення конденсатів-універбів; виявлено семантичні, словотвірні та стилістичні особливості універбів. Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її висновки й узагальнення збагачують ономасіологію української мови, зокрема сприяють поглибленню знань про комунікативно-функціональні механізми вторинних (універбізованих) номінацій, способи і засоби творення конденсатів, роль прагматичного чинника в появі таких назв. Такий процес є своєрідним механізмом перекодування одиниць одного рівня в одиниці іншого рівня: розгорнута синтаксична конструкція (вільне словосполучення, речення) як одиниця синтаксичного рівня перетворюється в слово - одиницю лексичного рівня.