Розвиток історичної науки в Україні в період послаблення комуністичного диктату в середині 1950-х-на початку 1970-х років. Відсутність доступу до необхідних джерел та літератури. Спроби демократизації архівної галузі в добу хрущовської "відлиги".
Аннотация к работе
Умови професійної діяльності істориків в Радянській Україні (середина 50-х - початок 70-х рр.)Коли й піднімається питання - чому так сталося, що в умовах припинення масових репресій після 1953 року історики СРСР в основній своїй масі продовжували міфологізувати минуле на догоду смакам вождів і вождиків «керівної і спрямовуючої сили радянського суспільства»? На нашу думку, в цьому сенсі слід вести мову про методи організації та комунікації в історичній науці СРСР, які забезпечували можливість ефективного нагляду влади за історіографічним процесом, та умови професійної праці дослідників, які формувались тією ж владою, і дозволяли контролювати і спрямовувати індивідуальну творчість науковців у потрібномуідеологічному річищі на всіх її (творчості) етапах. Внаслідок цілеспрямованої інформаційної політики держави в усі періоди існування історичної науки в республіці історикам доводилося працювати в умовах відсутності вільного доступу до необхідних джерел та літератури. Так, до кінця 1957 року в системі державних архівів України було розсекречено 62% одиниць зберігання, які перебували на таємному зберіганні. При цьому, очевидно, що «додаткова політична редакція» (як це називалось мовою документів Головліту) частіше відбувалася в другому, ніж у першому випадку - адже історики були невільниками передусім «цензури власної голови», готували свої твори до друку, вправно орієнтуючись у чіткому наборі офіційних постулатів і висновків, якого слід було беззаперечно притримуватись.