Зміст системи формування інтелектуального потенціалу регіону. Параметри, які випливають із сутності потенціалу регіону і факторів, що впливають на його розвиток. Особливий інтерес до вивчення територіального розвитку в умовах децентралізації України.
Аннотация к работе
Дніпропетровський національний університет імені Олеся ГончараВ умовах децентралізації в Україні особливий інтерес до вивчення територіального розвитку, до проблеми відтворення, оцінки і реалізації потенціалу кожної територіальної громади, активного залучення в господарський обіг їх ресурсів обумовлений тим, що багато тенденцій економічного і суспільного розвитку зароджуються саме в регіонах. Відповідно, можна говорити про індивідуальний інтелектуальний потенціал, про інтелектуальний потенціал соціально обєднаних груп осіб (верств суспільства) [2], а також про інтелектуальний потенціал регіону. Регіон повинен мати достатню сукупність інтелектуальних ресурсів і можливостей їх реалізації для того, щоб позитивно сприймати, адаптувати, використовувати і вдосконалювати у своїй господарській діяльності техніко-технологічні новації, продукцію виробничого і споживчого призначення. Сукупність таких можливостей багато в чому визначається розумової здатністю, вміннями, навичками, кваліфікацією жителів регіону. Факторами, що сприяють розвитку інтелектуального потенціалу регіону, є наявність розвиненого інституту законодавчої влади і правозастосування, формування нормативно-правової бази; формування державних програм і керуючих структур, діяльність яких націлена на поліпшення якості інтелектуального потенціалу регіону; фінансування державою державної освітньої системи і процесів поширення і впровадження інформаційно-комунікаційних технологій; платоспроможний попит з боку бізнесу і домогосподарств на послуги наукової сфери, системи освіти і на товари і послуги сфери інформаційно-комунікаційних технологій; політика оподаткування, націлена на стимулювання становлення та розвитку сфер господарювання, завдяки яким формується інтелектуальний потенціал територіальної громади; територіальна віддаленість населених пунктів від великих промислових, наукових, освітніх та культурних центрів; наявність тих чи інших природних умов, що обумовлюють вид виробництва і, отже, рівень доходів економічних субєктів; демографічні процеси, які впливають на віковий склад наукового персоналу, склад студентів, а в кінцевому підсумку, і на рівень освіченості населення; значимість (статус), яку суспільство надає науці, освіті, особливо вищій; стан і розвиток засобів звязку та інформаційного обміну, оскільки вони сприяють збільшенню можливостей діяльності наукового і освітнього секторів.