Загальні вимоги до чинності правочинів. Основні підстави недійсності правочину, його правові наслідки. Реалізація правоздатності юридичної особи шляхом укладення договорів, набуття суб"єктивних цивільних прав та обов"язків. Умови дійсності правочину.
Аннотация к работе
Зміст правочину 3. Література Вступ Для того щоб договір набрав юридичної сили, тобто породив передбачені у ньому наслідки, він має відповідати певним умовам (вимогам) щодо його дійсності. Раніше, до прийняття ЦК 2003 р., умови дійсності угод виводились із норм цивільного законодавства доктринальним шляхом. Тепер ці загальні вимоги до чинності правочинів, у тому числі й договорів, зводяться до таких: 1) зміст договору не може суперечити положенням цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє договір, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) договір має укладатися у формі, встановленій законом; 5) договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) договори, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Важливим є також закріплення презумпції правомірності правочину (договору), тобто правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не випливає із закону або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). Розглядаючи умови дійсності господарського договору, Ж.А. Білоус дійшла вірного висновку про те, що при розгляді питання щодо підстав та наслідків визнання господарських договорів недійсними необхідно керуватися положеннями, встановленими ЦК України щодо правочинів з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів господарських договорів. Авторка обґрунтувала доцільність виділення таких умов дійсності господарських договорів: 1) умови, повязані з субєктним складом договору, - субєктивні, до яких належать: здатність субєктів господарювання до укладення господарських договорів; відповідність волі (волевиявленню) сторін та 2) умови, не повязані з субєктним складом договору, - обєктивні: законність змісту господарських договорів; відповідність форми господарських договорів вимогам закону1. Як вірно зазначає М.Б. Кукурудза, необхідність внесення публічної засади в договірне регулювання у сфері підприємництва шляхом прийняття імперативних норм виникає в разі необхідності захистити інтереси слабкої сторони в договорі, третіх осіб (перш за все, реальних чи потенційних кредиторів), а також захистити діючий в країні правопорядок та інші цінності, які мають особливе суспільне значення. Зазначені наслідки недійсності правочину застосовуються й до правочинів, що порушують публічний порядок. Відповідно до ст. 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне за-володіння ним. Відповідно до п. 12 розяснення Вищого арбітражного (нині - господарського) суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними» від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 (з наступними змінами і доповненнями), під цілями юридичної особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, спеціальні та інші завдання, а й не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою.