Виявлення етнічного походження, локалізації та основних етапів історії уличів і тиверців на Північно-Західному Причорномор’ї на основі концепції "природної історико-географічної структури", комплексного аналізу усієї сукупності джерел, перегляду традицій.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук УЛИЧІ І ТИВЕРЦІ В КАРПАТО-ПРИЧОРНОМОРСЬКИХ ЗЕМЛЯХ (ДРУГА ПОЛОВИНА ІХ - ПЕРША ПОЛОВИНА Х СТОРІЧЧЯ)Робота виконана на кафедрі історії України Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Науковий керівник: ДОБРОЛЮБСЬКИЙ Андрій Олегович, доктор історичних наук, професор, Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Ушинського МОН України, професор кафедри всесвітньої історії. Офіційні опоненти: ДЗИГОВСЬКИЙ Олександр Миколайович, доктор історичних наук, професор, Одеський національний університет ім. Захист відбудеться "29" вересня 2006 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 в Одеському національному університеті ім.І.І.Незважаючи на те, що історія Карпато-Причорноморських земель є невідємною частиною середньовічної історії України, ця територія як самостійний історико-культурний регіон раніше спеціально не досліджувалася. Історія цього краю в середні віки також майже не вивчена з погляду взаємодії племен і народів, що тут мешкали. Невизначеність свідчень про тиверців й уличів у літописах та інших письмових джерелах спричинила надзвичайну суперечливість традиції їхнього історико-культурного вивчення. Описаний стан повязаний і з тим, що в ХХ ст. історія Карпато-Причорноморських земель у середні віки стала вивчатися в руслі двох історико-культурних полярних тенденцій: або як складова частина історії імперської Росії, або як така ж частина історії Румунії та Молдови - з відповідною патріотичною акцентуацією. Для досягнення поставленої мети в дисертації розвязуються такі наукові завдання: 1) встановлення локалізації уличів і тиверців у Карпато-Причорноморї та Східній Європі; 2) виявлення етнічного походження уличів і тиверців і їхніх етнонімів; 3) висвітлення основних моментів та етапів історії уличів і тиверців; 4) зясування ролі уличів і тиверців у етнополітичній ситуації в Карпато-Причорноморських землях у другій половині ІХ - першій половині Х століття, а також їхніх взаємовідносин з Київською Руссю.Виділяються джерела давньоруського походження та писемні джерела іноземного походження, де уперше узагальнено увесь відомий фонд наративних відомостей про уличів і тиверців. Доводиться, що в них уличі і тиверці або їхні племінні родичі виступають під досить різними етнонімами: вільці, унлізи, атторози, кацири, луколани, серавіци, лучани, лютичі, ультинзури, ультини, ули, тибіанці, тервуняни, толковини тощо. У другому підрозділі "Уличі й тиверці в історіографії" розглядається історія вивчення проблеми. Основними питаннями, які обговорювались, були такі: походження цих племен, їхня локалізація, значення етнонімів "тиверці" та "уличі". Робилися спроби: зясувати місце початкового розселення уличів; місцезнаходження літописного Пересіченя; час скорення Києвом тиверців і уличів; статус тиверців у складі київського війська в поході 907 р. на Візантію і значення слова "толковини", ужитого літописцем стосовно тиверців; зміст терміна "Велика Скуфь".У висновках наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає у встановленні локалізації уличів і тиверців, виявленні їх етнічного походження, висвітленні основних етапів історії цих народів, а також у зясуванні ролі уличів і тиверців в етнополітичній ситуації в Карпато-Причорноморських землях. У середині IX в., під тиском хозар, угорців і печенігів, уличі переселилися з Нижнього Дніпра в Карпато-Причорноморські землі. Тиверці тут оселилися пізніше уличів - між 854 (864) і 885 рр. Імя "уличі" означає "вовки", походить від тотемних уявлень тюрків і словян. 4) Уличі і тиверці у другій половині ІХ - першій половині Х ст. знаходилися в епіцентрі боротьби за Карпато-Причорноморські землі між Київською Руссю, Візантією, Болгарією, угорцями й печенігами, що не дозволяло Києву до 940-х рр. поширити свій політичний вплив на уличів і тиверців.