Знайомство з процесом зародження українсько-турецьких відносин до відновлення незалежної Української держави на початку ХХ століття. Розгляд головних особливостей процесу здійснення зовнішньополітичного курсу незалежної України в Чорноморському регіоні.
Аннотация к работе
Українсько-турецькі відносини на початку ХХ століттяУ складних геополітичних умовах сьогодення, коли Україна претендує на роль лідера в Чорноморсько-Кавказькому регіоні, одним із важливих аспектів зовнішньої політики незалежної України є відносини з Туреччиною, яка виступає стратегічним партнером нашої держави в цьому терені. Обраний напрямок дослідження виконувався у рамках теми Дипломатичної академії при МЗС України «Трансформації міжнародних відносин нового і новітнього часу та Україна: політичні, дипломатичні та економічні фактори у глобальних та регіональних вимірах» (державний реєстраційний номер 011U00 5981). Географічні рамки визначаються поширенням сфери впливу дипломатичних представництв України в Туреччині, а також в окремі періоди поширенням сфери впливу дипломатичних представництв України в Туреччині і на Крим, Кавказ і Балкани. Докладніше, зокрема, висвітлено діяльність константинопольської філії Союзу Визволення України в роки Першої світової війни, зусиллями якої відновлено контакти між українським і турецьким народами. Окремо слід відзначити праці турецького історика Хакана Киримли, який на основі глибокого аналізу української, турецької та радянської історіографії, а також турецьких архівних матеріалів, висвітлив розвиток українсько-турецьких відносин у період Першої світової війни, зокрема, діяльності Союзу визволення України в Туреччині17, та його спеціальне дослідження про українсько-турецькі відносини в 1918-1921 роках.У підрозділі 4.1.-«Розвязання кримської проблеми як один з аспектів розвитку українсько-турецьких відносин» наголошується, що в Україні тоді прекрасно розуміли, що Крим - це не тільки міст на Близький Схід. Відтак Київ відрядив до Стамбула тимчасового посла Миколу Левитського, який мав залагодити можливі непорозуміння, якби вони виникли між Україною і Туреччиною за право володіти Кримом. З 4 травня по 13 жовтня 1918 року тривала дипломатична боротьба Української держави за реінкорпорацію Криму до України, що породило численні дипломатичні ноти, меморандуми, офіційні розмови між представниками урядів України, Німеччини й Туреччини, яка 15 травня визнала незалежність Криму. Але досить було проголосити економічну блокаду півострова, як уряд Криму мусів капітулювати: від нього прийшла до Києва телеграма, що він готовий почати переговори про форму державного обєднання з Україною. У повідомленнях з берегів Босфору тоді постійно наголошувалося, що при делегації СВУ гуртуються всі, що так само, як українці, чекають визволення-грузини, перси, вірмени-всі народи Близького Сходу…».