Передумови, результати та наслідки українсько-російської війни 1658—1659 рр. Детальний аналіз та опис ходу воєнних дій. Плани і цілі сторін у ході дипломатичних переговорів. Комплекс українсько-російських відносин за гетьманування І. Виговського.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКААВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Робота виконана на кафедрі історії України історичного факультету Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Міністерства освіти України. Борисенко Володимир ЙОСИПОВИЧ, завідувач кафедри історії України історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка кандидат історичних наук, ГОРОБЕЦЬ ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ, старший науковий співробітник відділу історії України середніх віків Захист відбудеться 22 лютого 1999 р. о 10-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському університеті імені Тараса Шевченка (252033, м.Київ, вул.Володимирська,60).Проблема війни між Україною і Росією у 1658 - 1659 рр. у радянській історіографії фактично була забороненою, а тому і маловивченою темою. Дослідження її саме зараз становить інтерес насамперед тому, що і сьогодні Україна стоїть перед украй принциповим вибором геополітичного курсу свого розвитку та проблемою пошуку і самоусвідомлення власного статусу і місця на європейському континенті. Події українсько-російської війни 1658 - 1659 рр. частково зайняли належне їм місце у загальних курсах історії України, проте відсутність спеціального комплексного і грунтовного дослідження з історії війни не дозволяє вважати цю "білу пляму" в українській історіографії повністю ліквідованою. Робота покликана сприяти усвідомленню нашим суспільством необхідності практичного врахування позитивних і негативних сторін українсько-російських відносин цього періоду та створення такої атмосфери, у якій був би неможливим подібний рецидив між українським і російським народами. Експансіоністська політика Росії стосовно України у 1658 - 1659 рр. була коротко описана в 1930-х роках у загальних курсах історії України Д.І.Дорошенка, І.П.Крипякевича, М.С.Грушевського та інших дослідників.Таким чином, війна за реальний контроль над Україною в 1658 - 1659 рр. була для московської верхівки однією з перших спроб реалізувати на практиці виплекані нею ідеї обєднання в одній державі всіх православних єдиновірців. Головною причиною зміни курсу Російської держави щодо України влітку 1657 р. було глибоке невдоволення московського уряду тим, що до цього часу не було встановлено реального контролю над територією Війська Запорозького, а українське керівництво послідовно ухилялося від виконання положень договору 1654 р. про обмеження міжнародних зносин гетьманського уряду та збирання податків у царську скарбницю. Перед Україною у цій ситуації стояли більш скромні завдання: відстояти своє право належати до європейського світу; не дати російському престолу розпочати процес інтеграції Війська Запорозького у світ "Московія"; відстояти право проводити самостійну, незалежну зовнішню і внутрішню політику; відстояти свої "вольності", тобто право організовувати власне життя на основі традиційних для України демократичних, республіканських цінностей. Він проігнорував обрання І.Виговського гетьманом, паралельно, через свого посланця А.С.Матвєєва запропонувавши Чигирину "статті" ("пункти") з викладом основних положень нового бачення російським престолом українсько-російських відносин: 1) у найбільших українських містах мають стояти царські воєводи з військом, утримуватись вони повинні за рахунок місцевого населення; 2) податки з оренди, доходів і млинів мають надходити до царської скарбниці; 3) кількість реєстрових козаків має бути скорочена до 10-40 тис.чол.; 4) надалі кандидатуру гетьмана узгоджувати з царем; 5) обраного Київського митрополита обовязково посилати на посвячення до Московського Патріарха тощо. Лише після одностайної підтримки і схвалення учасниками Корсунської ради (жовтень 1657 р.) політичного курсу гетьмана щодо Росії, спрямованого на захист української державності й оборону козацьких вольностей (на раді було вирішено: "царській величності воль своїх не уступим і воєвод його ц.в. не хочемо"), та посилення антимосковських настроїв серед найзаможнішої частини козацтва і старшини, царський престол визнає нові реалії, які склалися в Україні.