Порушення чинних міжнародних домовленостей та правових основ європейських кордонів у 2014 р. Аналіз їх як наслідків українсько-російські протиріч 1990-х років у визначенні юридичного статусу Криму та м. Севастополь. Розгляд позиції України та Росії.
Аннотация к работе
УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ СУПЕРЕЧНОСТІ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ КРИМУ ТА м.Верховна Рада України відреагувала достатньо категорично, зазначивши у своїй заяві від 6 лютого 1992 р., що розцінює ці дії як такі, що можуть дестабілізувати суспільно-політичну ситуацію в Україні і Росії. Загалом постанова Верховної Ради Російської Федерації характеризувалася як така, що суперечила статті 6 договору між Українською РСР і РРФСР від 19 листопада 1990 року, статті 5 Комюніке про переговори між делегаціями РРФСР і України за участю делегації Верховної Ради СРСР від 29 серпня 1991 року, статті 5 угоди про утворення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року, хельсінкському Заключному актові. Другий пункт ухваленого документу пропонував з огляду на «конституціювання подальшим законодавством РРСФСР цього факту і укладання між Україною та Росією двостороннього договору від 19 лютого 1990 року, в якому сторони відмовляються від територіальних претензій, і закріплення цього принципу у договорах і угодах між державами СНД» врегулювати питання Криму шляхом міждержавних переговорів Росії та України за участю Криму на основі волевиявлення його населення7. Так само й у заяві Верховної Ради РФ, з одного боку зазначалося, що «виносячи це питання на засідання Верховної Ради Російської Федерації, ми ні в якому разі не переслідуємо завдання висунення яких-небудь територіальних претензій до України, братському українському народу», а з іншого - констатувалося: «Зараз у Росії поширюється та скріплюється громадська думка про прийняття ефективних засобів щодо захисту державних інтересів Російської Федерації, висуваються вимоги про правову оцінку рішень, повязаних із передачею Росією Україні Криму»8. У відповідь Верховна Рада України 3 червня 1992 р. ухвалила «Заяву стосовно рішень Верховної Ради Росії з питання про Крим», в якій однозначно стверджувалося, що з юридичної точки зору постанова парламенту Росії не тягне за собою правових наслідків для України і не впливає на її територіальний «статус-кво».