Дослідження головних чинників промосковського курсу Івана Брюховецького та наслідків цієї політики для Гетьманщини. Характеристика специфіки механізму зв’язку між козацькою Україною та Москвою через висвітлення діяльності приказів і царських воєвод.
Аннотация к работе
Костомаров ввів до наукового обігу термін “Руїна” стосовно подій соціально-політичного життя України 60-х - 80-х років XVII ст., одним із перших дійшов висновку, що на той час українці не могли мати окремої держави через своє вкрай несприятливе геополітичне становище і прагнули здобути суверенність за підтримки більш сильного сусіда. Водночас дослідник наголошує, що поступова втрата Україною своєї державності була наслідком не лише відповідного курсу царського уряду, але й соціальної та політичної розрізненості українського суспільства, промосковської діяльності окремих представників старшини і духовенства9. Загоскіна, що досліджували московські прикази Посольський, Розрядний і Таємних справ, через які Москва в другій половині XVII ст. тримала звязок із Україною, контролювала ситуацію в регіоні, здійснювала свою політику. ХХ століття домінуючим був запропонований М.Покровським так званий “класовий підхід” до проблем минулого, що заперечував державницький характер змагань українців у XVII ст., а союз із Росією пояснював прагненням козацької старшини отримати “спільника московського дворянина”, який допоміг би тримати у покорі гноблене селянство. На думку вчених, саме із ухваленням Переяславських статей 1659 року суттєво змінювався характер українсько-російських відносин, оскільки вони вже переносилися “із царини конфедеративного союзу двох держав у царину перетворення України в автономну складову частину Росії”, а Московський договір 1665 р. започаткував “інтенсивний процес інкорпорації” Лівобережної України.У висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження: - в історії українсько-російських відносин період 1659-1668 років став першим етапом на шляху політичної інтеграції Гетьманщини до Росії через обмеження автономії Козацької держави та втручання у її внутрішні справи. Як засвідчили Жердевські статті 1659 р. і наступна політика уряду Юрія Хмельницького та наказного гетьмана Якима Сомка, українська еліта у стосунках із Росією прагнула зберегти їх міждержавний характер, забезпечивши Війську Запорозькому широку політичну автономію. Царський же уряд дивився на Україну з позиції “збирання руських земель” та розширення своїх кордонів, бачив у ній зручний плацдарм для боротьби із Кримським ханством і Туреччиною. події жовтня 1659 р. під Переяславом і підписана там нова союзна угода засвідчили різку зміну політики Росії, яка взяла жорсткий курс на обмеження автономії Гетьманщини, її поступову інтеграцію до свого політичного та соціально-економічного простору. для досягнення своїх політичних цілей у регіоні Москва використовувала всі доступні методи - навязування договірних статей, що надавало її політиці в Україні законного вигляду, політичний шантаж, таємну дипломатію, підкупи, зміцнення і розширення своєї агентури, а також відверте втручання у внутрішні справи Війська Запорозького, зокрема, в процес гетьманських виборів.