Сталість орфографічної системи, унормування літературної мови. Багатоаспектний аналіз правописних реформ української мови. Друк українських газет і журналів у Наддніпрянщині. Нормотворча діяльність людини, громадське обговорення проблеми орфографії.
Аннотация к работе
Східноєвропейський національний університет імені Лесі УкраїнкиНапруженість правописних дискусій, різноманіття орфографічних систем, які функціонували в розділеній кордонами Україні, незаперечно свідчать про доволі складний процес прийняття єдиного правопису української мови, а відтак скористатись з уроків власної історії було б незайвим. Тому І.Нечуй-Левицький зазначав: "Видавництва київських "Записок", "Села", "Засіва", "Літературно-наукового Вісника" - це щось схоже на галицькі мовні школи, заведені на Україні для навчання книжньої галицької мови, стиля й правопису" [Нечуй-Левицький 1912: 35]. І продовжував: "Сумне це видовище і як-небудь ми повинні виплутатись з його, повинні вийти якмога скоріше" [Чапленко 1970: 257], висловлюючи побажання, аби в усій Україні був заведений лише один правопис. Допускаючи наявність невеликих правописних розбіжностей у кожній мові, вчений наголошував, що, "коли одначе вони (правописні розбіжності - О.Г.) дійшли би до того, що творили б зовсім окремі, незалежні від себе правописи, то се було би непожаданим обявом, бо він з часом міг би дати також основу до літературного розділу. Він дорікав ученому, який нібито "заповзявся нахрапом завести галицьку книжню мову й чудернацький правопис в українському письменстві й на Україні і зробить їх загальним і для Галичини, і для українців" [Нечуй-Левицький 1912: 4].