Початок національного відродження в Наддніпрянській Україні, специфіка діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Братство "тарасівців", його роль у розвитку українського національно-визвольного руху. Виникнення політичних партій в Західній Україні.
Аннотация к работе
Курсова робота з історії УкраїниЗміст і характер цієї боротьби в різні епохи були різними, але завжди серцевиною її залишалася ідея завоювання національної свободи і держави. Важливими факторами, що стимулювали розвиток українського національного руху в ХІХ ст., були внутрішні чинники подальшого формування української нації, демократичні й національно-визвольні рухи в європейських державах. Український національно-визвольний рух, що розпочався на межі XVIII - ХІХ ст. в Україні, можна назвати новим, оскільки в тогочасних історичних умовах він набув іншої якості, порівняно з періодом XVI - XVII ст., запліднився оригінальними демократичними суспільно-політичними ідеями, які тоді ширилися передусім у західноєвропейських країнах. Хоча, зрозуміло, на ньому помітно відбилися традиції національно-визвольної боротьби українського народу попередніх століть. Український національний рух у Наддніпрянській Україні пройшов кілька етапів: - перший, кінець ХVШ ст.Захищаючи свої станові права та привілеї, шляхта водночас відстоювала автономні права України. Останній за дорученням групи козацької старшини в 1791 р. виїхав із таємною місією до Берліна, щоб викласти свій план відриву України від Росії і включення її до складу Прусської держави. «Історія Русів», власне, не наукова праця, а політичний трактат, який відбивав політичні настрої прихильників відновлення автономії України. Книга мала виразно антипольське і антиросійське спрямування, а її головною ідеєю було відновлення автономних прав України на момент її входження до складу Російської держави. Трактат закликав до виправлення історичних кривд, заподіяних Росією українському народові, але ні на мить не ставив під сумнів право російського імператора управляти Україною.Демократизація життя, піднесення соціальних рухів дало поштовх до розгортання національно-визвольної боротьби поневолених народів Східної та Центральної Європи. У ній висловлювалися побажання про запровадити в школах і громадських установах Східної Галичини українську мову, забезпечити українцям доступ до всіх посад та зрівняти в правах духівництво всіх конфесій. 2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична організація - Головна руська (українська) рада (ГРР), яка взяла на себе роль представника українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848-1851 рр. Раду, яка складалася із 30 постійних членів - представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духівництва, очолив єпископ Григорій Яхимович. За ініціативою ГРР за національну символіку галицьких українців було прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому тлі. У містах, містечках і селах Східної Галичини організувалося близько 50 місцевих руських рад, до складу яких обиралися представники різних верств, головним чином, селяни, міщани, світська інтелігенція (вчителі), представники нижчого духівництва, які розгорнули активну громадсько-політичну та культурно-освітню діяльність.Одним із центрів відродження стала столиця Російської імперії Петербург, де жило чимало українців і куди, після відбуття покарань, дозволили повернутися й обійняти високі посади колишнім братчикам: М. Український національний рух, що відроджувався, захопив не тільки українців, а навіть частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобережної України, сумління яких мучило усвідомлення того, що їхні діди-прадіди упродовж століть гнобили українське селянство, і які вирішили зблизитися і прислужити народу. Київська громада, як і громади, що виникли в різних містах України (Чернігів, Вінниця, Катеринослав, Одеса, Полтава, Харків), Кубані (Катеринодар) та Москві, головним своїм завданням вважали організацію народної освіти рідною мовою (заснування шкіл, написання і видання для них підручників, підготовку вчителів тощо); здійснення наукових розвідок у галузі етнографії, мовознавства, історії; підготовку і видання популярних книжок тощо. Але підготовка і вибух польського повстання 1863-1864 pp., побоювання, що українці за культурницькою діяльністю зажадають відродження колишніх прав, а то й незалежності, призвело до видання міністром внутрішніх справ Валуєвим 20 липня 1863 р. таємного циркуляра, який увійшов в історію як Валуєвський циркуляр. Проте діячі, віддані справі відродження України, не полишили працю.В Україні починають утворюватися перші національно-політичні партії. Цей видатний політичний діяч України першим у Наддніпрянщині підняв гасло національної незалежності. Партія була відверто націоналістичною. Головний програмний документ «10 заповідей» проголошував створення самостійної демократичної республіки, гасло «Україна для українців». За своїми основними програмними положеннями були близькими до російського «Союзу визволення» (зародок майбутньої кадетської партії), обстоювали встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка б надала Україні право на автономію (про докорінні соціальні зміни не йшлося).
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Український національний рух у першій половині ХІХ століття
1.1 Початок національного відродження в Наддніпрянській Україні
1.2 Кирило-Мефодіївське товариство - перша політична організація
1.3 Піднесення національно-визвольної боротьби в Галичині в 20-30-ті рр. XIX ст. «Руська трійця»
1.4 Події революції 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях. Головна руська рада
Розділ 2. Український Національний рух у другій половині ХІХ століття
2.1 Громадівський рух у Наддніпрянській Україні у 1860-1890-х pp. В. Антонович, М. Драгоманов
2.2 Братство «тарасівців», його роль у розвитку українського національно-визвольного руху
2.3 Виникнення українських політичних партій в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX - на початку XX ст.
2.4 Народовці, радикали, москвофіли в суспільно-політичному житті західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.
2.5 Виникнення політичних партій в Західній Україні наприкінці XIX ст.