Аналіз проблеми побутування українського народно-сценічного мистецтва в сучасному мас-медійному просторі. Особливості народного танцю як одного з дійових інструментів пробудження національної ідентичності. Іронічна рецепція народно-сценічної хореографії.
Аннотация к работе
УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ТАНЕЦЬ У КОМЕДІЙНИХ ТЕЛЕШОУ: ІРОНІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЧИ ВУЛЬГАРИЗАЦІЯ?Сучасне народно-хореографічне мистецтво України переживає складний період трансформацій, повільного, але неухильного розвитку, повязаного з подоланням рудиментів «соціалістичного реалізму», відродженням автентичних танців, пошуком нових виражальних засобів та форм. У статті спираємося на матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Хореографія XXI століття: мистецький та освітній потенціал» (2016 р.), у яких аналізуються особливості української народно-сценічної хореографії, розкривається багатство виражальних засобів, визначаються історичні й сучасні тенденції розвитку. «...Будь-який концерт вітчизняних мистецьких колективів перетворюється на акцію проголошення патріотичної позиції, сприймається як...складова національної боротьби за якнайшвидше утвердження права України на самостійність. Різник у нарисі «Танець» стверджує, що хореографічні ансамблі радянської доби, створюючи переважно «зразки соцреалізму в хореографії», були «потужними підживлювачами» «шароварно-вишиванкового стереотипу українця» [6; 648]. На його думку, щедро презентовані в означений період на телеекрані зразки народної творчості формували у свідомості масового глядача неадекватний сучасним реаліям образ України та українців як «етнографічної нації».