Концептуальні, понятійно-термінологічні особливості метанаративу як методу. Необхідність посилення комунікативного потенціалу українського ґранднаративу. Модель реакції на зміну життєвого середовища та людського спілкування, досвід соціальної взаємодії.
Аннотация к работе
УКРАЇНСЬКИЙ МЕТАНАРАТИВ В ЕПОХУ ПРОПАҐАНДИАдже, на переконання Л.Февра, «уся історія є вибір хоча б тому, що гра випадку знищує одні залишки минулого й зберігає інші (не кажучи вже про свідоме втручання людини). [...] історія є ні що інше, як вибір. «Історик, який відмовляється осмислити той чи інший людський факт, історик, що проповідує сліпе й безумовне впокорення цим фактам, ніби вони не були сфабриковані ним самим, не були заздалегідь обрані в усіх значеннях цього слова [...] - такий історик може вважатися хіба що помічником майстра, хай навіть і вправним». Перефразувавши Р.Козеллека, Ф.Анкерсміт стверджував, що «історія вторувала шлях історіям». У цьому сенсі тлумачення ґранд-наративів винятково як певних систем-координат, необхідних історикам для того, щоб при зміні культурних епох була можливість не вишукувати по кожному періоду зернятка концепцій, а мати єдине джерело для формування свого дзеркального «я»: мені це подобається, я це розкритикую, це застаріло, а це відтепер класика, видається необґрунтованим нівелюванням епістемологічного та аксіологічного потенціалу історичної науки. Історик має памятати ще й те, що наратив у чималій мірі творить людину, яка робить себе, щосили намагається «зробити» інших, і аж ніяк не схильна відмовлятися від найменшої нагоди «робити історію».